З 24 лютого 2022 року ми живемо кожний день, як останній. Більше немає спокійних ночей і безпечних місць — прилетіти може будь-куди і в будь-яку хвилину. І не лише на фронті. Небо перестало бути мирним, а робота рятувальників ДСНС, лікарів, медиків екстренки, фармацевтів відтепер дорівнює подвигу. 19-го вересня, з нагоди святкування 25-ї річниці Дня фармацевта, почесну нагороду від Начальника Харківської районної військової адміністрації Володимира Усова отримали ті, хто у найстрашніші часи повномасштабного вторгнення вважає своїм покликанням допомагати жителям Харківщини.
Олександр Волобуєв: Запобігти, врятувати, допомогти
Першим номінантом став Олександр Васильо-вич Волобуєв — помічник начальника ГУ ДСНС України в Харківській області, генерал-майор служби цивільного захисту.
Він усе своє життя присвятив порятунку людей. Одразу після закінчення у 1986 році Харківського пожежно-технічного училища МВС прийшов працювати пожежником. Потім отримав диплом Харківського інституту пожежної безпеки МВС України, згодом — Національного університету цивільного захисту України. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, повний кавалер ордена «За мужність».
Олександр Васильович ніколи не рахував кількість врятованих ним людей, бо робив це не задля нагород, а за покликом серця. І тому залишається на своєму робочому місці в складні для рідної Харківщини часи. Запобігає, рятує і допомагає — як визначено в кодексі рятувальника.
Віктор Забашта: Екстренка Харківщини працює в штатному режимі
Медаль «Герої у формі без зброї» вручили Віктору Федоровичу Забашті — директору Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Харківської області.
24 лютого він провів нараду і сказав, що в їхній роботі нічого не змінюється. Однак віддав наказ приймати і обслуговувати усі виклики на 103 і 112, а не розділяти їх на екстрені й ті, що в мирний час переадресовувалися сімейним лікарям. «Через війну в укладках автомобілів збільшили кількість перев’язувального матеріалу, додали так звані травматичні укладки для того, щоб бригада могла протриматись, поки приїдуть інші. Враховуючи те, що виклики можуть бути масовими й в будь-яку хвилину, до цього потрібно бути готовими. Звичайно, коли знадобились 20 і більше автівок одночасно, ми це спокійно робимо, тому що ми тримаємо весь цей час довоєнну кількість бригад», — розповів на початку війни Віктор Федорович.
Директор центру завжди був на зв’язку і вживав термінових заходів, щоб жителі навіть окупованих територій отримували допомогу вчасно. Він знав про кожну пошкоджену автівку, де б не сталася біда: «На окупованій території безліч випадків, коли автівки чи відбирають, чи, як у Великобурлуцькій громаді, просто скинули з дороги бронетранспортером, коли «швидка» їхала на виклик.
Це війна, і тут нічого дивного. Наприклад, коли Дергачі обстрілювали щодня, ми кілька разів через тиждень весь свій парк заміняли, бо це пошкодження кузова уламками, вибите вибуховою хвилею скло і таке інше. Наразі пошкоджені понад 50 машин. Більшість з них вже давно на лінії. Звичайно, ми все вчасно ремонтуємо», — каже Віктор Забашта.
Така відданість медицині і людям була високо оцінена — в червні 2022 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв Віктору Забашті почесне звання «Заслужений лікар України».
Олена Казека: Від дій фармацевта залежить здоров’я і життя людини
Почесний хрест «Герої у формі без зброї» отримала Олена Сергіївна Казека — регіональний директор Харківщини, заступник директору департаменту розвитку роздробу Аптечної мережі 9-1-1.
Вона — спадковий фармацевт, тому з дитинства засвоїла: в фармації мають працювати тільки відповідальні люди — від них залежить здоров’я і життя пацієнтів!
Коли почалася війна, Олена Сергіївна залишилася в Харкові і робила все можливе, щоб якомога більше аптек в обстрілюваному місті працювали. У неї був зразок для наслідування — її бабуся Раїса Калинівна Чаговець, родоначальник їхньої фармацевтичної династії. Під час Другої світової війни вона працювала санінструктором особливого мінометного полку і навіть в 1943 році була нагороджена медаллю «За відвагу». Напередодні перемоги отримала важке поранення в ногу і залишилася інвалідом на все життя. Однак попри це Раїса закінчила Харківський фармацевтичний інститут і все своє життя присвятила підготовці майбутніх фармацевтів — викладала на кафедрі технології ліків. За її підручниками вчилося не одне покоління фармацевтів. Їй навіть присвячена глава в книзі «Історія фармації України»!
Олена Сергіївна надзвичайно цінує людей, з якими працює. Вже в 25 років, коли стала завідувачкою своєї першої аптеки, сформулювала для себе правила і дотримується їх усе життя: «Принцип довіри і згуртованої команди! Колективне прийняття рішень і їх втілення в роботі. Взаємовиручка і чесність. Стосунки з підлеглими я завжди будую на основі взаємоповаги. Я найбільше ціную в колегах порядність, чесність, професіоналізм, комунікабельність, вміння слухати і чути. І ще дуже важлива якість — людяність».
Саме людяність куратора стала для працівників аптек тою опорою, яка давала сили щодня виходити на роботу. До Олени Сергіївни телефонували зранку, вдень і вночі — щоразу, коли було страшно. Коли поруч з аптекою прилітало або коли колеги виїхали і фармацевт залишався в аптеці сам-на-сам з панікуючим натовпом відвідувачів. Вона жодного разу не скинула дзвінок чи не взяла слухавку. Завдяки її вмінню підтримувати колег аптеки мережі працювали навіть там, де усі інші заклади охорони здоров’я зачинилися.
Лариса Закривидорога: Добігти до аптеки і повернутися живою
Героїня в формі без зброї Лариса Володимирівна Закривидорога війну зустріла на Салтівці. Там її дім і аптека — на вулиці Героїв Праці. «Приблизно на пів дороги до моєї аптеки стоїть церква. Я собі загадувала, якщо добіжу до неї і в мене не влучить снаряд, то й день пройде добре», — пригадує фармацевт.
«Аптека 9-1-1» єдина працювала на вулиці Героїв Праці. Всі пацієнти приходили зі списками, щоб прискорити процес. Коли запаси вичерпалися, команда з трьох фармацевтів перебралася в аптеку на «Компасі». За 2 тижня впоралися і переїхали в аптеку, що знаходилася в торговельному центрі Dафі на вулиці Героїв Праці, 9.
Північну Салтівку російські війська обстрілювали без перестанку — одного разу ракета прилетіла і в будинок Лариси Володимирівни. Вона перебралася жити в свою аптеку і продовжувала щодня обслуговувати харків’ян. «Не можна було боятися, на нас чекали люди. Деякі з них обходили пішки пів Харкова у пошуках потрібних ліків. Хіба я могла не вийти? А раптом саме ця таблетка метформіну могла врятувати людині життя, а він її не купив, бо аптека була зачинена?»
Юлія Закривидорога: Наша аптека була зачинена лише один день
Завідувачку «Аптеки 9-1-1 Головної аптеки твого міста» Юлію Андріївну Закривидорога вранці 24 лютого на порозі зустріли 2 фармацевти, що чергували вночі. «Не йдіть туди, там всі плачуть», — з такого напуття розпочався перший робочий день під обстрілами. Потім їх буде безліч. З довжелезними чергами. Прильотами поряд. Людьми, що плачуть і просять завтра відкритися, бо «ми без вас загинемо».
В той найстрашніший день відвідувачі займали чергу з 5-ї ранку. Тільки «нічники» до 8-ї години обслужили понад 200 людей! Але черга не зменшувалась. В 11-й годині почали поряд лунати вибухи. Завідувачка вирішила зачинити аптеку.
Наступного дня на зміну вийшли семеро з 43 працівників, які в мирний час працювали в найбільшій аптеці Харкова. Юлія вже тоді вирішила: якщо навіть всі відмовляться, вона аптеку не зачинятиме. Однак виключення все-таки довелося зробити: «Аптека працювала 25 і 26 лютого. Ввечері мені зателефонували з тероборони і попередили, що 27 лютого через Харків йтимуть російські танки, тому аптеку відкривати не можна. Це був єдиний день, коли наші відвідувачі не змогли купити у нас ліки! Після того і дотепер ми відкриті щодня».
В «Головній аптеці» був найбільший запас ліків і вона дійсно рятувала харків’ян. До того ж поставки не припинялися. «5 березня нам доставили 300 ящиків товару. Водій і мій чоловік вантажили їх під обстрілами. Потім до нас звозили товар з інших аптек, які зачинилися через брак персоналу. Коли розбомбили аптеку на вул. Лісопарківській, то привезли в «Головну аптеку» все те, що вдалося врятувати. Розбирали руками, кожну коробочку переглядали і перевіряли. Отже, у нас завжди були ліки. І, зрозуміло, відвідувачі, адже чимало аптек в Харкові не працювали».
Люди дякували і буквально молилися на своїх фармацевтів-рятівників. «Ви тільки працюйте! Нам без вас не вижити!» — казав кожен другий відвідувач».
Юлія пригадує 8 березня 2022-го року. В аптеку з довжелезним списком ліків прийшов волонтер. Побачив, що працюють самі жінки. Поки йому збирали замовлення, він збігав за квітами і подарував кожній працівниці троянду. «Це було несподівано і дуже приємно. Але святкова історія на цьому не закінчилася. Чоловік, що стояв в черзі і був свідком такого незвичного привітання, повернувся в аптеку через 10 хвилин з оберемком жовтих тюльпанів — в тому букеті була 41 квітка. Він сказав мені: «Дякую вам за те, що аптека працює!»
Юлія Закривидорога отримала медаль «Герої у формі без зброї», хоча героїнею себе не вважає: «Ми фармацевти, а аптека — заклад охорони здоров’я. Тому ми не маємо права на страх. Ми працюємо заради людей!»
Віра Юрченко: В мене у вухах досі стоїть страшний крик поранених
26 лютого 2022 року Віра Юрченко відчинила «Аптеку 9-1-1» в П’ятихатках — вона єдина залишилася працювати в селищі, яке обстрілювали без перестанку.
«Мої колеги роз’їхалися або боялися виходити на роботу. А я не могла залишити стареньких без ліків, малюків — без їжі та пелюшок. Серцеві та заспокійливі теж потрібні були усім...», — пригадує Віра початок війни.
О 6-й ранку закінчувалася комендантська година і вони з чоловіком о 6.15 вже були в аптеці. Збирали у пакети та ящики медикаменти за списками, які їй заздалегідь увечері надсилали люди. Близько 7.30–8.00 фармацевт починала обслуговувати тих, хто стояв в черзі — теж з 6.15.
Під час бомбардувань продовжували працювати. Коли поруч прилітало, падали на підлогу разом з відвідувачами або пересиджували обстріл в підсобці без вікон.
Досить швидко виник дефіцит лікарських засобів. Що робити? Віра відчинила аптеку неподалік і разом з відвідувачами бігала з аптеки в аптеку: «Біжимо, над головами летить… Головне — не зупинятися і вгору не дивитися».
6 березня 2022 року Віра вважає своїм другим днем народження. «Почався сильний обстріл. Я ледь встигла зачинити двері і опустити ролету. Прямо поруч з нами летіли снаряди, довелося впасти прямо під тією ролетою і закрити голову руками. Я почула, як посипалося скло з вікон. Уламки снаряда потрапили в касовий апарат, за яким я працювала, і застрягли в шафі за моєю спиною. Я безмежно вдячна своєму чоловіку, що він, попри спротив, вивів усіх відвідувачів! Їх порізало би уламками і невідомо, чи вижив би хтось. В результаті того обстрілу біля магазину, який навпроти нашої аптеки, загинули 11 людей. У мене досі у вухах стоїть страшний крик поранених людей».
Віра залишається в П’ятихатках і працює. Героїня у формі без зброї каже: «Хто, як не я? Я потрібна людям саме там, де я є — в своїй аптеці. Недарма ж я фармацевт!»
Вікторія Семенова: Наша аптека була єдиною на багато кілометрів, де можна було придбати ліки
Вікторія Семенова вважає медаль «Герої у формі без зброї» справжньою бойовою нагородою, адже війна ледь не забрала в неї життя — як на фронті.
Липці майже 7 місяців перебували під окупацією. Вікторія залишалася в селищі і після звільнення допомагала відновити роботу «Аптеки 9-1-1». А потім працювала там вдвох з чоловіком, бо усі фармацевти виїхали: «Кордон з росією надто близько — всього 10 км, отже, небезпека нікуди не поділася навіть після деокупації. Але ми обслуговували людей, і не лише з Липців — до нас приїздили з навколишніх селищ, бо працюючих аптек навколо не залишилося. До того ж в нас можна було отримати телемедичну консультацію, а ще ми видавали безкоштовно корм та вакцини для тварин нашим жителям», — згадує Вікторія часи, коли аптека в Липцях була ще «живою».
Вночі 23 січня 2024 року Липці здригнулися від масованого обстрілу. Отримала поранення і «Аптека 9-1-1».
«Коли я зайшла вранці в аптеку, побачила майже те саме, що і напередодні нашого відкриття після деокупації в листопаді 2022 року. Розбите вікно, уламки стелі та кондиціонер на підлозі, розкидані ліки… За 6 годин привели все до ладу.
Місцеві дякували, що я працюю, жаліли мене. Зрозуміло, що самій непросто в аптеці, та ще й в такий час. Але як інакше?».
Обстріл 10 квітня став останнім — в аптеку влучила КАБ і приміщення зазнало «несумісних з життям» руйнувань. Вікторія отримала поранення, але, на щастя, врятувалася. Після одужання вона перебралася до Харкова і продовжує працювати.
Анна Пономаренко: Фармацевт має любити людей більше за себе
Анна Пономаренко — одна із фармацевтів із мужньої команди харківської «Аптеки 9-1-1 Головної аптеки твого міста».
«Вранці 24 лютого в метро стояв натовп людей з валізами — харків’яни опановували навички життя в підземеллі. Тоді я вперше зрозуміла, що все серйозно, — згадує Анна той день. — На порозі аптеки нас зустріла черга і двоє наших «нічників». Тоді відпрацювали до 12-ї години і зачинилися, бо ситуація була непередбачувана.
Друзі та батьки вмовляли виїжджати з Харкова. Лякали, що росіяни захоплять місто. Було страшно! Панічний настрій охоплював від будь-якого звуку, я вже не могла розрізнити, то вибух чи просто хтось біжить сходами».
Ввечері зателефонувала завідувачка: «Аню, я буду працювати. Ми не маємо права залишити людей без ліків. Ти зі мною?» Аня не вагалася ані хвилини. Вона добре усвідомлювала, що аптека зараз для багатьох харків’ян є чи не останньою надією вижити.
З того дня вони все робили разом зі своєю завідувачкою: приймали і розкладали товар, який звозили до їхньої аптеки з розбитих торгових точок мережі. Разом за волонтерськими списками збирали коробки з ліками. Так протрималися до літа 2022 року. Потім ворога відігнали від Харкова і колеги почали повертатися.
Зараз «Головна аптека твого міста» працює цілодобово. Навіть коли 23 січня 2024 року стався прильот неподалік, не зачинялися — надавали допомогу харків’янам. Тому медаль «Герої у формі без зброї» цілком заслужена, хоча й неочікувана.
Леся Голобородько: Я не могла кинути свою команду і харків’ян
Леся Голобородько народилася в Куп’янську, де досі живуть її батьки. Під час повномасштабного вторгнення вона навчалася в медичному університеті і щодня виходила на роботу в «Аптеку 9-1-1 Головну аптеку твого міста» разом зі своїми незламними колегами.
«Зрозуміло, що я не могла кинути свою команду і свою аптеку. Вранці з важкою сумкою вирушила пішки на роботу, бо транспорт не ходив. Невідомо було, як закінчиться день і де доведеться ночувати. Через 40 хвилин дісталася. Коли чула вибухи по дорозі, ховалася під стінами будинків чи в під’їздах», — ті дні дівчина пам’ятає досі.
В аптеці панував хаос і паніка. Навантаження було таким, що навіть сигнали тривоги не завжди чули. Та навіть коли вони лунали, аптеку все одно не зачиняли.
В «Головну» приходили військові, рятувальники ДСНС, поліцейські та волонтери зі списками. «Коли в нас не було потрібних ліків, ми з’ясовували в інших аптеках нашої мережі їх наявність, бронювали під своє чесне слово, писали на папірці адресу потрібної аптеки і відправляли покупця туди. Інакше людині довелося б обходити під обстрілами пів міста».
Але більшість препаратів Леся разом з колегами збирали вночі, щоб вранці їх могли забрати і відправити туди, де вони були життєво необхідні. На фронт, на окуповані території, а потім і у звільнені міста та селища, адже відновлення роботи аптек відбувалося хоча й швидко, але не миттєво. Потрібно було принаймні дочекатися, поки сапери проведуть розмінування.
Зараз в Харкові теж по кілька разів на день лунають тривоги, та й прильоти, на жаль, не рідкість. Але герой у формі без зброї Леся Голобородько не здається і продовжує працювати — до Перемоги! А після неї дівчина мріє поїхати до батьків, яких бачила за всю війну один раз.
Оксана Гурська, Анастасія Мартиновська та Катерина Дворник: Під аптекою на нас чекали люди, для яких іноді ми були останньою надією
24 лютого Оксані Сергіївні Гурській, завідувачці «Аптеки Доброго Дня», що знаходиться в Харкові на ХТЗ, вранці зателефонувала колега і розгубленим голосом сказала: «У нас тут вибухи…».
Так розпочалися їхні воєнні будні, які без перерви і вихідних тривали 43 дні.
«До нас привозили ліки з аптек нашої мережі, зачинених через те, що там нікому було працювати, — в сміттєвих пакетах, в коробках з-під печива… Але завдяки цим «поставкам» наші відвідувачі перший час могли майже завжди придбати необхідне. Потім, коли ситуація трохи стабілізувалася, через «Нову пошту» замовляли препарати в аптеках нашої мережі в різних регіонах. Машини ні в мене, ні в колеги немає, тому ящики з ліками тягли на собі. Одна з нас залишається в аптеці відпускати людей, інша йде на «Нову пошту» за товаром. Так і виживали».
Район ХТЗ дуже сильно обстрілювали. Розбомбили поліклініку, вона знаходилася від аптеки на відстані 300 метрів. Постійно прилітало в заводи, які тут поряд. «Одного разу був дуже страшний прильот. Ми опинилися в епіцентрі вибуху. Нас і наших відвідувачів тоді врятувало те, що не спрацювала сигналізація, і ми не змогли зачинити аптеку. «Загнали» усіх людей з вулиці, хто був поряд, до себе в аптеку і попадали на підлогу в матеріальній кімнаті, де не було вікон».
Чому не виїхали в безпечне місце? «Ми потрібні тут. Як ми могли кинути пацієнтів? Приміром, інсулінозалежних? Вони просто загинули б. Тому щодня ходили на роботу, пішки, під обстрілами, але ходили. Під аптекою на нас чекали люди, для яких іноді ми були останньою надією».
Колега Оксани фармацевт Анастасія Мартиновська не побоялася вийти в свою «Аптеку Доброго Дня», розташовану поблизу Військового госпіталя. Така локація не залишала шансів на спокійне життя. Але дівчина дивилася в очі пораненим бійцям, які приходили по ліки, і розуміла, що не має права залишити хлопців. Неодноразово потрапляючи під обстріли, Анастасія відкривала аптеку за будь-яких умов, а після роботи збирала гуманітарну допомогу для ЗСУ.
Катерина Олександрівна Дворник з перших днів війни взяла на себе відповідальність за життя пацієнтів, які лікувалися в медичному комплексі. Попри те, що усі працівник роз’їхалися, Катерина залишилася на робочому місці, адже в радіусі 3 км не працювала більше жодна аптека.
За відданість своїй справі Оксана Гурська, Анастасія Мартиновська та Катерина Дворник отримали медалі «Герої у формі без зброї».
Фармацевти аптек «Бажаємо здоров’я»: Допомагаємо і мирним людям, і військовим
Людмила Іванівна Лавриненко, завідувачка аптеки «Бажаємо здоров’я», родом з Пісочина Харківської області. Її не зупиняли ні КАБи, ні артилерійські обстріли, які лунали постійно — аптека має працювати, особливо в часи тяжких випробувань, вважає Людмила. А ще під її опікою військові, які зараз ризикують собою, «щоб ми могли спати і їсти, виховувати дітей і ходити на роботу». Вона організовує збір коштів і купує ліки для наших захисників, а вночі плете шкарпетки «для хлопців» і готує консерви.
Вікторія Миколаївна Щокіна, асистент фармацевта аптеки «Бажаємо здоров’я», щоранку залишала дома своїх маленьких дітей і йшла на роботу. Відвідувачі знали, що аптека обов’язково відкриється, тому займали чергу вночі. Шалений попит на початку повномас-
штабного вторгнення спустошив аптечні полиці, тому Вікторія приймала товар з зачинених аптек Харківської області цілодобово. В перші дні війни ліки були важливіші за сон та відпочинок!
На честь героїв у 2022 році за ініціативи Аптечної мережі 9-1-1 народився проєкт «Герої у формі без зброї». Спочатку це була серія поштових марок, а в цьому році з’явилася відповідна медаль.
Низько вклоняємося усім героям у формі без зброї! Ви зразок для наслідування і гордість української нації!
