Фармацевтичні технології у косметиці: наночастинки, ліпосоми та інші носії - як сучасні методи доставки діють у кремах і сироватках

«Природа дає обличчя у двадцять, а яким воно буде у п'ятдесят — залежить від вас»  — Коко Шанель.

Шкіра - це найбільший орган людини, який забезпечує надійний захист організму від агресивного зовнішнього впливу. У процесі еволюції вона сформувала унікальну здатність практично нічого не пропускати всередину. Головну роль у цьому процесі відіграє роговий шар - найзовнішніший елемент епідермісу, що виконує функцію фізичного бар’єра. Його структуру часто порівнюють із «цегляною стіною». «Цеглини» (корнеоцити) є мертвими клітинами, що позбавлені ядра. Вони забезпечують механічну міцність, містять кератин та компоненти природного зволожувального фактора. «Цемент» (ліпідний матрикс) складається з церамідів, холестерину та вільних жирних кислот. Він формує непроникну структуру, яка запобігає трансепідермальній втраті води та проникненню сторонніх речовин [1]. Саме цей щільний бар’єр блокує молекули, молекулярна маса яких перевищує 500 Дальтон (Da). До таких «великовагових» сполук належать найпопулярніші компоненти класичної косметики: колаген, еластин та високомолекулярна гіалуронова кислота. Вони фізично не здатні проникнути вглиб, тому залишаються на поверхні, створюючи лише тимчасову видимість зволоження до першого вмивання [2]. Крім того, природний «цемент» працює ефективно лише за умови суворого золотого правила - еквимолярного співвідношення церамідів, холестерину та вільних жирних кислот у пропорції 1:1:1. Натомість більшість звичайних кремів замість фізіологічного відновлення матриксу містять оклюзивні компоненти (наприклад, мінеральну олію чи вазелін). Вони створюють штучну плівку, але не регенерують пошкоджені ділянки шкіри. Ситуацію погіршує й те, що чимало засобів мають нейтральний або лужний pH, тоді як поверхня здорової шкіри є слабокислою (pH 4,5–5,5). Таке відхилення пригнічує роботу ферментів, що синтезують власні ліпіди, руйнуючи захисний бар’єр зсередини. Саме тому сучасна космецевтика потребує впровадження інноваційних фармацевтичних технологій. Інтеграція спеціальних транспортних систем до складу засобів дозволяє захистити активні речовини від окиснення та забезпечує їхнє контрольоване проникнення крізь роговий шар безпосередньо до клітин-мішеней [3].

Щоб подолати цей еволюційний щит і доставити активні компоненти у глибокі шари епідермісу, сучасна космецевтика запозичила технології з фармації - системи спрямованої доставки. Вони здатні тимчасово модифікувати ліпідний матрикс, «проносити» молекули крізь роговий шар або депонувати їх у волосяних фолікулах. Розглянемо детально механізми дії, переваги та відмінності ключових наноносіїв, які сьогодні революціонізують формули кремів і сироваток: від класичних ліпосом до мінеральних наночастинок.

Ліпосоми - це мікроскопічні сферичні везикули, оболонка яких складається з фосфоліпідів. Оскільки фосфоліпіди за структурою ідентичні мембранам живих клітин, ліпосоми легко інтегруються в епідерміс, зливаються з ліпідним матриксом і вивільняють свій вміст безпосередньо в міжклітинний простір. Усередину (гідрофільне ядро) поміщають водорозчинні речовини (вітамін C), а в оболонку - жиророзчинні (вітаміни A, E) [4].

---

Як шукати у складі засобу згідно INCI: Lecithin (Phosphatidylcholine), Hydrogenated Lecithin, а також готові комплекси, наприклад, Water (and) Glycerin (and) Phospholipids (and) Sphingolipids або популярні комплекси з інкапсульованим ретинолом (Retinol (and) Polyurethane Crosspolymer-1 або Liposomal Retinol).

---

Класичні ліпосоми занадто крихкі, тому було розроблено модифіковані везикули - етосоми, трансферсоми, ніосоми тощо.

Етосоми (Ethosomes) містять високу концентрацію етанолу (до 20–45 %), який діє як безпечний енхансер — розріджує щільний «цемент» рогового шару, дозво­ляючи етосомам проникати у глибокі шари дерми. Часто використовуються в засобах проти акне та пігментації з високою концентрацією кислот чи антибіотиків. У складі засобу треба шукати  поєднання лецитину, етанолу, води з активною речовиною [5].

Трансферсоми (Transferosomes) - це ультрагнучкі везикули завдяки додаванню поверхнево-активних речовин (ПАР) (наприклад, холату натрію). Вони здатні деформуватися і буквально «протискуватися» крізь найменші пори між корнеоцитами. Вони використовуються для доставки великих молекул (наприклад, гіалуронової кислоти чи колагену). В INCI позначаються як Lecithin (and) Sodium Cholate або патентовані комплекси на кшталт Transfersomes Hyaluronic Acid.

Ніосоми (Niosomes) - це везикули, де фосфоліпіди замінені на неіоногенні ПАР у поєднанні з холестерином. Вони стабільніші за ліпосоми під час зберігання кремів і забезпечують пролонговане вивільнення активних речовин. Їх часто використовують в антивікових сироватках. Згідно INCI маркуються як Polyglyceryl-10 Oleate (або інші полігліцерили), Cholesterol, Sorbitan Palmitate [6].

---

Приклад назв речовин у косметичних формулах: Cetyl Palmitate, Glyceryl Behenate, Triglycerides, які дисперговані за спеціальною технологією з утворенням наночастинок.

---

Тверді ліпідні наночастинки та наноструктуровані ліпідні носії мають суцільне, а не порожнисте ліпідне ядро. Тверді ліпідні наночастинки складаються з ліпідів, твердих за кімнатної температури (тверді тригліцериди, воски). На шкірі вони формують невидиму оклюзійну плівку, яка зменшує випаровування води та транспортує активні речовини вглиб [7].

Наноструктуровані ліпідні носії є сумішшю твердих і рідких ліпідів (олій). У традиційних твердих ліпідних носіях кристалічна решітка формується дуже щільно. Це призводить до того, що під час зберігання активні речовини (наприклад, коензим Q10) поступово «виштовхуються» з матриці назовні. У чому полягає механізм виштовхування? При охолодженні та зберіганні ліпіди прагнуть утворити більш стабільну й упорядковану кристалічну структуру. У такій структурі немає достатньо простору для молекул активних речовин. Внаслідок цього активні компоненти витісняються з внутрішньої матриці на поверхню або в навколишнє середовище крему. Це знижує його ефективність, бо концентрація активної речовини у носії зменшується.

---

Приклад назв на етикетці: суміш твердих восків та рідких олій, що пройшли гомогенізацію під високим тиском. Згідно INCI: Caprylic/Capric Triglyceride (and) Cetyl Palmitate (and) Glyceryl Stearate.

---

У наноструктурованих носіях кристалічна решітка має більше вільних місць і дефектів, які утримують активні речовини та запобігає виштовхуванню активних речовин під час зберігання крему і дозволяє вмістити вищу концентрацію корисних компонентів [8].

Нанокапсули мають структуру «ядро-оболонка», де активна речовина оточена тонкою полімерною мембраною. Вони ідеально захищають нестабільні компоненти (чистий ретинол, вітамін С) від кисню та світла (INCI: Polyquaternium, Cellulose Acetate Butyrate, Polylactic Acid (PLA) або Gelatin.) [9].

Міцели є нанорозмірними агрегатами з амфіфільних молекул. Як правило, вони використовуються у сироватках для розчинення та доставки важкорозчинних олійних сполук у водному середовищі. Ці речовини представлені м’якими солюбілізаторами на кшталт Polysorbate-20, PEG-40 Hydrogenated Castor Oil, Caprylyl/Capryl Glucoside для утримання ефірних олій чи вітаміну Е у прозорих гелях та сироватках без розшарування [10].

Сучасна косметика використовує і мінеральні наночастинки для подолання фізичного бар’єру та депонування активних речовин. Це неорганічні наноструктури, які не розчиняються в шкірі. Дуже часто у складі косметичних засобів можна зустріти наступні сполуки: наноформи ZnO та TiO₂, SiO₂.

Наноформи ZnO та TiO₂ забезпечують потужний захист від UV-випромінювання у сучасних сонцезахисних кремах (SPF) без створення ефекту «білої маски» на обличчі. У складі косметичного засобу ці речовини будуть зазначені з приставкою nano згідно з європейськими стандартами: Zinc Oxide nano, Titanium Dioxide nano [11].

Пористі системи кремнію (SiO₂) працюють як мікрогубки. Вони адсорбують надлишок шкірного сала (себуму) та поступово віддають завантажені в їхні пори компоненти. Часто застосовують у матую­чих кремах, пудрах або сироватках для жирної та проблемної шкіри, у складі зазначені як Silica, Silica Dimethyl Silylate [12].

Питання безпеки наночастинок та новітніх систем доставки  у косметиці є однією з найгостріших тем у сучасній дерматології. Тому ці технології вимагають суворого регулювання, диференційованого підходу, розуміння хімічної природи носія та його біодеградації.

Давайте розберемо міф, пов’язаний з використанням наночастинок, що усі вони проникають у кров, накопичуються в печінці та викликають мутації.

Насправді, ліпідні носії (ліпосоми, ніосоми, етосоми, ліпідні частинки) повністю руйнуються в шкірі під дією власних ферментів - ліпаз. Вони розпадаються на безпечні компоненти: фосфоліпіди, жирні кислоти чи гліцерин, які шкіра використовує як будівельний матеріал. Небезпеку можуть становити лише нерозчинні мінеральні наночастинки [13].

Ризики дійсно є і вони полягають у наступному [14]:

Попри ризики, відмова від систем доставки - це крок назад у минуле. Їхнє використання має фундаментальне медико-косметичне обґрунтування, яке полягає у:

• Стабілізації нестабільних активних компонентів: чистого ретинолу, вітаміну С та ресвератролу, що миттєво руйнуються від контакту з повітрям та світлом. Інкапсуляція - це єдиний спосіб донести їх до шкіри в активному стані [16].
• Зниженні агресивної дії (терапія без подразнень). Ретинол у звичайному кремі викликає сильне лущення та ретиноїдний дерматит. Його інкапсульована форма має пролонговане вивільнення, що мінімізує побічні ефекти при вищій ефективності [15].
• Зменшенні дозування. Завдяки точній доставці вглиб шкіри (до клітин-мішеней) виробник може додавати меншу концентрацію активної речовини, отримуючи кращий результат, ніж від високої концентрації, яка буде недієвою на поверхні.
• Фізіологічному відновленні. Ліпідні наночастинки не просто транспортують речовини, вони самі вбудовуються в пошкоджений еволюційний «цемент» шкіри, миттєво відновлюючи її бар’єр після пілінгів чи лазерних процедур [19].

Як захиститися від можливих ризиків? Сучасний контроль (наприклад, регламент ЄС EC 1223/2009) зобов’язує бренди маркувати будь-які нанокомпоненти в складі словом nano. Якщо засіб пройшов сертифікацію, серйозних причин для паніки немає. Головне правило безпеки: не використовувати спреї з позначкою nano та не наносити сироватки на відкриті рани [17, 18].

Декілька порад при виборі косметики

• Шукайте позначку [nano] на етикетці — за міжнародними стандартами виробники зобов’язані маркувати так мінеральні наночастинки.
• Перевіряйте пакування на герметичність — засоби з ретинолом чи вітаміном С мають бути у флаконах із помпою, а не у відкритих банках.
• Вивчайте склад на наявність лецитину (Lecithin) — це основа безпечних ліпідних капсул, які шкіра сприймає як рідні.
• Оцінюйте чистоту формули, переконайтеся, що засіб із системами доставки не містить надто агресивних штучних ароматизаторів.

Отже, сучасна космецевтика довела, що еволюційний щит шкіри можна подолати без агресії. Завдяки фармацевтичним системам доставки звичайні креми перетворилися на високоточні засоби, які не просто маскують проблеми, а працюють на рівні клітин. Вони допомагають «примхливим» компонентам залишатися активними та м’яко регенерують природний ліпідний «цемент» нашої шкіри. Навколо нанокосметики досі існує чимало міфів, але за розумного підходу вона є цілком безпечною. М’які ліпідні капсули повністю розчиняються в шкірі, стаючи для неї будівельним матеріалом, тому вони не несуть жодної токсичної загрози. Водночас тверді мінеральні частинки вимагають більшої уваги та чіткого контролю, проте суворе нормативне регулювання сьогодні надійно захищає нас від потенційних ризиків. Майбутнє б’юті-індустрії - за розумними, інтегральними технологіями. Новим стандартом стає синергія «Inside out»: коли дія передового крему з наноносіями підсилюється ліпосомальними добавками зсередини. Збалансований і свідомий вибір таких формул - це найкраща інвестиція у здоров’я, молодість та природну красу нашої шкіри. Обирайте свідомо косметичні засоби «Тому що ваша шкіра завжди заслуговує на найкраще» - Есте Лаудер, засновниця косметичної імперії.

Література

1. Matsui T, Amagai M. Dissecting the formation, structure and barrier function of the stratum corneum. Int Immunol. 2015 Jun;27(6):269-80. doi: 10.1093/intimm/dxv013. Epub 2015 Mar 26. Erratum in: Int Immunol. 2017 May 1;29(5):243-244. doi: 10.1093/intimm/dxx024.
2. Bos JD, Meinardi MM. The 500 Dalton rule for the skin penetration of chemical compounds and drugs. Exp Dermatol. 2000 Jun;9(3):165-9. doi: 10.1034/j.1600-0625.2000.009003165.x.
3. Huang L, Teng W, Cao J, Wang J. Liposomes as Delivery System for Applications in Meat Products. Foods. 2022 Sep 28;11(19):3017. doi: 10.3390/foods11193017.
4. Benson HA. Elastic Liposomes for Topical and Transdermal Drug Delivery. Methods Mol Biol. 2017;1522:107-117. doi: 10.1007/978-1-4939-6591-5_9.
5. Cevc G. Lipid vesicles and other colloids as drug carriers on the skin. Adv Drug Deliv Rev. 2004 Mar 27;56(5):675-711. doi: 10.1016/j.addr.2003.10.028.
6. Jafari A, Daneshamouz S, Ghasemiyeh P, Mohammadi-Samani S. Ethosomes as dermal/transdermal drug delivery systems: applications, preparation and characterization. J Liposome Res. 2023 Mar;33(1):34-52. doi: 10.1080/08982104.2022.2085742.
7. Müller RH, Radtke M, Wissing SA. Solid lipid nanoparticles (SLN) and nanostructured lipid carriers (NLC) in cosmetic and dermatological preparations. Adv Drug Deliv Rev. 2002 Nov 1;54 Suppl 1:S131-55. doi: 10.1016/s0169-409x(02)00118-7.
8. Müller RH, Radtke M, Wissing SA. Solid lipid nanoparticles (SLN) and nanostructured lipid carriers (NLC) in cosmetic and dermatological preparations. Adv Drug Deliv Rev. 2002 Nov 1;54 Suppl 1:S131-55. doi: 10.1016/s0169-409x(02)00118-7.
9. Guterres SS, Alves MP, Pohlmann AR. Polymeric nanoparticles, nanospheres and nanocapsules, for cutaneous applications. Drug Target Insights. 2007;2:147-57. Epub 2007 https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/21901071/
10. Parra A, Jarak I, Santos A, Veiga F, Figueiras A. Polymeric Micelles: A Promising Pathway for Dermal Drug Delivery. Materials (Basel). 2021 Nov 28;14(23):7278. doi: 10.3390/ma14237278
11. Smijs TG, Pavel S. Titanium dioxide and zinc oxide nanoparticles in sunscreens: focus on their safety and effectiveness. Nanotechnol Sci Appl. 2011 Oct 13;4:95-112. doi: 10.2147/NSA.S19419
12. Serpone, N., Dondi, D. and Albini, A. (2007) Inorganic and Organic UV Filters: Their Role and Efficacy in Sunscreens and Suncare Products. Inorganica Chimica Acta, 360, 794-802.http://dx.doi.org/10.1016/j.ica.2005.12.057
13. Nohynek GJ, Lademann J, Ribaud C, Roberts MS. Grey goo on the skin? Nanotechnology, cosmetic and sunscreen safety. Crit Rev Toxicol. 2007 Mar;37(3):251-77. doi: 10.1080/10408440601177780.
14. Crosera M, Bovenzi M, Maina G, Adami G, Zanette C, Florio C, Filon Larese F. Nanoparticle dermal absorption and toxicity: a review of the literature. Int Arch Occup Environ Health. 2009 Oct;82(9):1043-55. doi: 10.1007/s00420-009-0458-x.
15. Nanotechnology in Cosmetic Dermatology. Australasian College of Dermatologists. 2026. URL: ascpd.org.au (дата звернення: 17.07.2026).
16. Suthar, M., Malik, A., & Marwal, A. (2026). Role of nanotechnology in cosmetic development and skin care. Next Nanotechnology, 9, 100422. https://doi.org/10.1016/j.nxnano.2026.100422
17. Regulation (EC) No 1223/2009 of the European Parliament and of the Council of 30 November 2009 on cosmetic products. Official Journal of the European Union. 2009. L 342. P. 59–209. URL: europa.eu (дата звернення: 17.07.2026).
18. Nanomaterials in Cosmetics: EU Rules Guide. Euverify. 2026. URL: euverify.com (дата звернення: 17.07.2026).
19. Nanocosmetics: benefits and risks / AM. Fytros, G. Bounos, A. Spyrou et al. Particle and Fibre Toxicology 2018. Vol. 15. PMC5801531. URL: nih.gov (дата звернення: 17.07.2026).