Мікропластик став одним із найпоширеніших забруднювачів навколишнього середовища. Його частинки виявляють у повітрі великих міст, питній воді, морепродуктах, ґрунті та навіть у тканинах людського організму. Попри стрімке зростання кількості досліджень, питання про те, як постійний контакт із цими частинками впливає на здоров’я людини протягом десятиліть, залишається відкритим.
Відвідувачі парку Вільгельміна в Утрехті влітку 2023 року могли спостерігати незвичну картину: учасники наукового експерименту пересувалися територією на велосипедах, допомагаючи дослідникам оцінити вплив забрудненого міського повітря на організм людини. Велосипеди були розташовані в різних частинах парку — у центрі парку, поруч із жвавою дорогою та на перехресті, де постійно зупинялися та рушали автомобілі. Метою було спостерігати, як організм реагує на забруднення. Після поїздки вчені проаналізували кров велосипедистів і шукали зміни в лейкоцитах, пов'язані з впливом крихітних пластикових частинок у повітрі.
Нідерландське дослідження показало, що вдихання забрудненого повітря, що містить мікропластик, може тимчасово вплинути на імунну систему.
Оскільки всі добровольці були здоровими, вони швидко одужали, але це відкриття порушує важливіше питання: що відбувається після років повторного впливу?
Частинки, які оточують нас всюди
За сучасними оцінками, щороку в навколишнє середовище потрапляють величезні обсяги мікропластику.
Його джерелами стають синтетичний текстиль, автомобільні шини, упаковка, пластикові вироби та відходи, що поступово руйнуються під дією сонячного світла, вітру та механічного зношування.
Людина контактує з мікропластиком трьома основними шляхами: через повітря, воду та харчові продукти. Однак досі не встановлено, який із цих шляхів становить найбільшу небезпеку.
Особливу увагу дослідники приділяють нанопластику — надзвичайно дрібним частинкам, розмір яких може бути у сотні разів меншим за товщину людської волосини. Саме вони здатні проникати крізь біологічні бар’єри та взаємодіяти з клітинами організму.
Перші сигнали небезпеки
Лабораторні дослідження показали, що контакт клітин із мікро- та нанопластиком може супроводжуватися ознаками клітинного стресу. Серед виявлених ефектів — активація запальних процесів, ушкодження ДНК та порушення нормального функціонування клітин.
Самі по собі ці зміни не означають розвитку захворювання. Проте вони розглядаються як потенційні біологічні маркери ризику. Існує припущення, що багаторічний вплив невеликих доз мікропластику може підтримувати хронічне низькорівневе запалення. З часом такий процес теоретично здатний сприяти розвитку серцево-судинних, метаболічних або онкологічних захворювань.
Поки що ці механізми активно вивчаються, а остаточних висновків щодо причинно-наслідкового зв’язку немає.
Ефект «троянського коня»
Потенційна небезпека мікропластику не обмежується лише самими частинками. Під час перебування в навколишньому середовищі їхня поверхня поступово змінюється, стаючи більш шорсткою та здатною накопичувати інші забруднювачі.
На частинках можуть осідати важкі метали, компоненти вихлопних газів, промислові токсиканти, бактерії та віруси. У результаті пластик перетворюється на своєрідний транспортний засіб для перенесення небажаних речовин в організм.
Такий механізм отримав назву ефекту «троянського коня». У цьому випадку небезпеку можуть становити не лише самі пластикові частинки, а й комплекс забруднювачів, які вони доставляють до тканин і органів.
Що відбувається після потрапляння в організм
Дослідження свідчать, що найдрібніші частинки можуть поглинатися макрофагами — клітинами імунної системи, які відповідають за знешкодження чужорідних агентів. Проблема полягає в тому, що пластик практично не піддається біологічному розщепленню.
У результаті частинки можуть накопичуватися всередині клітин або транспортуватися до різних органів. Окремі дослідження вказують на можливість їхнього виявлення в печінці, нирках, жировій тканині та інших структурах організму. Наскільки суттєвими є такі накопичення для здоров’я людини, наразі невідомо.
Лабораторні моделі людського кишечника та легень також показали, що деякі частинки здатні долати природні бар’єри організму й потрапляти в кровотік. Особливе занепокоєння викликають люди із запальними захворюваннями кишечника, оскільки пошкоджений кишковий бар’єр може пропускати більше сторонніх частинок.
Чому оцінити ризик так складно
Однією з головних проблем залишається відсутність достатньо точних методів вимірювання мікро- та нанопластику в організмі людини. Найдрібніші частинки практично неможливо виявити стандартними лабораторними методами.
Додаткові труднощі створює величезна різноманітність пластмас. Поліетилен, поліпропілен, полістирол та інші матеріали мають різні фізико-хімічні властивості. Крім того, до складу пластиків входять численні барвники, пластифікатори та стабілізатори, кожен з яких потенційно може впливати на організм.
Тому сучасна наука намагається відповісти не лише на питання про кількість мікропластику, що потрапляє до людини, а й про те, які саме типи частинок становлять найбільший ризик.
Діяти, а не чекати: що кожен із нас може зробити вже сьогодні
В Україні та в усьому цивілізованому світі проблемі пластикового забруднення приділяють дедалі більше уваги. Проте пластику навколо нас не меншає. Особливо гостро ця проблема відчувається в нашій країні, де культура сортування відходів лише формується.
Однією з причин є поширена думка: «Навіщо сортувати сміття, якщо його все одно вивезуть на один полігон?». Такі чутки демотивують людей і стають виправданням для бездіяльності. У результаті ми продовжуємо потопати в тоннах пластикових відходів.
Але зміни починаються з маленьких щоденних рішень. Що можна зробити вже сьогодні?
- відмовитися від пластикової трубочки та кришки для кави під час ранкового візиту до кав'ярні;
- використовувати багаторазову торбинку замість одноразових пакетів у супермаркеті;
- придбати багаторазову пляшку для води й не купувати щодня напої в пластиковій тарі;
- віддавати перевагу одягу з натуральних тканин або хоча б зменшувати частку синтетики у гардеробі;
- прати синтетичні речі рідше та на делікатних режимах, адже під час прання вони виділяють мікропластик, який потрапляє у водойми;
- не розігрівати їжу в пластикових контейнерах та не використовувати пошкоджений пластиковий посуд.
Напевно, ви бачили кумедні відео, де люди, повертаючись із Європи, жартома тримають біля обличчя кришку від пляшки, яка не відривається. Насправді це не дивна примха виробників, а вимога нового європейського стандарту.
Згідно з Директивою ЄС 2019/904, виробники пластикових пляшок повинні забезпечити, щоб кришка залишалася прикріпленою до пляшки після відкриття. Мета такого рішення проста: кришечки є одним із найпоширеніших видів сміття, яке потрапляє в довкілля окремо від пляшок. Коли кришка залишається приєднаною, її легше зібрати та відправити на переробку разом із пляшкою.
Чи призвело це до зменшення кількості пластику? Безпосередньо — ні. Пластику від цього не стало менше. Однак така норма допомагає зменшити засмічення навколишнього середовища дрібними пластиковими елементами та підвищує ефективність збору й переробки відходів. А це ще один крок до відповідального споживання.
Зрештою, жодна директива чи закон не вирішать проблему самостійно. Майбутнє залежить від щоденних звичок мільйонів людей. І найкращий момент почати — саме сьогодні.
За матеріалами Medical Tribune «Scientists are trying to understand the health risks of microplastics»