Оніоманія, або патологічне бажання робити покупки, була описана ще у 1899 році німецьким психіатром Емілем Крепеліном. Сьогодні вона більш відома як шопоголізм або компульсивний розлад покупок (КПР) і проявляється нав’язливою, важко контрольованою потребою здійснювати покупки. Цей розлад часто поєднується з порушеннями настрою, тривожними станами, вживанням психоактивних речовин, розладами харчової поведінки та іншими формами імпульсивної поведінки. Попри те, що в міжнародних класифікаціях хвороб КПР досі не завжди виокремлюється як самостійний діагноз, у науковій літературі він розглядається як поведінкова залежність, подібна за механізмами до гемблінгу (схильності до азартних ігор, яку в сучасній психіатрії розглядають як поведінкову залежність).
Поширеність компульсивного розладу покупок зростає, особливо в останні два десятиліття. Дослідження в різних країнах показують, що симптоми КПР можуть мати від 3 до 8 % дорослого населення, а субклінічні прояви — ще більше. Це розлад, що суттєво знижує якість життя, призводить до фінансових труднощів, конфліктів у сім’ї та професійних проблем.
Клінічні дані свідчать, що 80–95 % людей із КПР — жінки, хоча останні дослідження вказують, що гендерна різниця може бути менш вираженою, ніж вважалося раніше. Підвищену схильність демонструють екстраверти, які сприймають шопінг як спосіб підвищення соціального статусу або підтримання соціальної взаємодії. Вік початку зазвичай припадає на підлітковий період або ранню дорослість — час, коли молода людина отримує фінансову автономію та більше свободи, але ще не має сформованих навичок саморегуляції.
Причини оніоманії є багатофакторними. Існує дані про сімейну схильність, подібну до тієї, що спостерігається при розладах настрою або залежностях. Розглядаються нейробіологічні механізми, зокрема, дисбаланс у серотонінергічній, дофамінергічній та опіоїдній системах мозку, які відповідають за регуляцію задоволення, винагороди та контролю імпульсів. Культурні чинники також відіграють роль: споживацька модель суспільства, доступність кредитів, агресивний маркетинг і соціальні мережі, що підсилюють порівняння себе з іншими. Водночас найтяжчі форми КПР часто спостерігаються у людей із низьким доходом, для яких імпульсивні покупки стають способом короткочасної втечі від стресу або почуття меншовартості. Психоаналітичні підходи звертають увагу на можливий вплив ранніх травматичних переживань, зокрема, насильства чи емоційної депривації.
Дослідники описують чотири послідовні фази розладу: наростання напруги та передчуття, сам акт покупки, короткочасне полегшення й ейфорію, а згодом — докори сумління та емоційний спад. Багато пацієнтів характеризують сам процес придбання як надзвичайно захопливий, інколи навіть із фізіологічними проявами збудження. Проте позитивні емоції швидко змінюються розчаруванням, самокритикою, тривогою або депресивним станом, що знову запускає цикл.
Щодо лікування, універсального стандарту поки що не існує, однак накопичено переконливі докази ефективності психотерапії. Найбільш дослідженим підходом є когнітивно-поведінкова терапія, яка допомагає пацієнтові розпізнавати тригери, змінювати дисфункційні переконання та формувати навички контролю імпульсів. У частини пацієнтів позитивний ефект дає поєднання психотерапії з антидепресантами, зокрема, селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну. Досліджуються також стабілізатори настрою та деякі атипові антипсихотики, але наразі ці дані базуються переважно на окремих клінічних випадках. Додатково корисними можуть бути групова терапія, парна терапія та фінансове консультування, яке допомагає впорядкувати бюджет і зменшити практичні наслідки розладу.
Таким чином, компульсивний розлад покупок — це не просто «любов до шопінгу», а стан, який може призводити до серйозних соціальних, фінансових і психологічних наслідків.
Зматеріалами Mondal A., Kumar M. Psychological correlates of shopping addiction. Ind Psychiatry J.