Литвинова Ольга Миколаївна
Доктор медичних наук, професор кафедри клінічної лабораторної діагностики, мікробіології та біологічної хімії НФаУ
Історія переливання крові своїм корінням сягає в глибину століть. Люди давно оцінили значення крові для життєдіяльності організму, і перші думки про застосування крові з лікувальною метою з’явилися задовго до нашої ери. У давнину в крові бачили джерело життєвої сили та з її допомогою шукали зцілення від тяжких хвороб. Значна крововтрата спричиняла смерть, що неодноразово підтверджувалося під час війн та стихійних лих. Все це сприяло виникненню ідеї про переливання крові з одного організму до іншого. Є відомості, що ще під час давньоєгипетських воєн за військами гнали стаду баранів для використання їхньої крові задля лікування поранених воїнів.
У давнину були спроби використовувати кров для лікування різних захворювань, оскільки за існуючим у той час уявленням у крові людини була укладена душа. Гіппократ пропонував лікувати цим методом душевні хвороби, він писав про користь змішувати соки хворих людей з кров’ю здорових і рекомендував пити кров здорових людей хворим на епілепсію.
У істориків стародавнього Риму — Плінія та Цельсія є повідомлення, що епілептики та старі люди пили кров помираючих гладіаторів для лікування та омолодження.
Гален на основі спостережень відсутності крові в лівих відділах серця вбитих тварин і гладіаторів створив першу в історії фізіології теорію кровообігу (за нею вважалося, зокрема, що артеріальна та венозна) різні, і якщо перша «розносить рух, тепло і життя», то друга покликана «живити органи».
Італійський історик П. Вілларі описує незвичайний факт про «переливання» крові, зроблене папі Інокентію VIII для омолодження. Лікар взяв кров у трьох хлопчиків десяти років, щоб приготувати еліксир для папи. Цей експеримент закінчився сумно: діти загинули від анемії, папа — від старості.
Вільям Гарвей демонструє королю Карлу I теорію кровообігу
_________________________
У середні віки дослідники впритул наблизилися до переливання крові. Згадка про переливання крові є у працях А. Лібавія, опублікованих у 1615 р., де він описує процедуру переливання крові за допомогою срібної канюлі, що утворює сполучення між артерією тварини та веною хворого. Подібні експерименти також приписуються італійському лікарю Дж. Кардано. Проте немає документованих даних, які б підтверджували, що таке переливання крові проводилося.
Новий етап історія переливання крові починається відкриттям в 1628 р. Вільямом Гарвеем двох кіл кровообігу. Він описав замкнуту систему кровообігу з її малим та великим колом. З цього моменту завдяки правильному розумінню принципів руху крові в живому організмі переливання крові отримало анатомо-фізіологічне обґрунтування.
Перше в історії медицини успішне переливання крові тварин людині було здійснено придворним лікарем Людовіка XIV Жаном-Батистом Дені, який згодом став професором медицини. В 1667 р. він разом з хірургом Еммерецем він перелив близько 270 мл артеріальної крові ягняти душевнохворому юнакові, який перебував в тяжкому стані після «лікувальних» кровопускань. Переливання виявилося успішним, хворий видужав. Поліпшення стану пацієнта дало привід до подальших спроб проводити трансфузію крові хворим, і Дені став дуже активним пропагандистом переливання крові. Проте четвертий хворий, якому Дені перелив кров ягняти вдруге, помер за відомих сучасній медицині симптомів гемолітичного шоку. Дені вперше докладно описав це ускладнення, його спостереження були підтверджені й іншими авторами. Йому не вдалося змінити на той час негативне ставлення до цієї операції. За лікарські дії, що призвели до смерті хворого, Дені був засуджений, а переливання крові без особливого дозволу медичного факультету Паризького університету з того часу не допускалося.
Жан-Батист Дені робить переливання крові від ягняти молодому юнакові
_________________________
У XVII столітті в Європі було зроблено близько 20 подібних переливань крові, багато з яких виявилися невдалимм. Це призвело до того, що палата депутатів Франції прийняла в 1670 р. указ «Про заборону експериментів з переливання крові». У 1675 р. Ватикан видав заборонний едикт на переливання крові, який на тривалий час загальмував вивчення цього питання.
Переливання крові людині від людини з’явилися на регулярній основі на початку ХІХ століття в Англії. Перше переливання крові людині здійснив 25 вересня 1818 р. англійський професор акушерства та гінекології Джеймс Бланделл. Він зробив переливання крові породіллі, яка помирала від крововтрати, використовуючи як донора чоловіка пацієнтки. Він запропонував спеціальний апарат для переливання крові, а особливість техніки полягала в тому, що в спеціально сконструйованому апараті кров підігрівалася і тим самим уповільнювалося зсідання.
Бланделл зауважив, що у деяких випадках після вливань перших порцій крові у хворого наступало занепокоєння, посмикування губ і повік. Він зробив з цього спостереження висновок про можливість підбору крові, користуючись спостереженням за хворим, і рекомендував з появою цих ознак відразу ж переливання крові припиняти і починати переливання крові від іншого донора. Роль Бланделла у розвитку переливання крові величезна. Незважаючи на досить тривалий період експериментування, жоден із його хворих не помер від ускладнень. У 1824 р. він опублікував працю «Фізіологічні дослідження про переливання крові».
В свою чергу Карл Ландштейнер припустив, а потім довів наявність двох реагуючих речовин в еритроцитах і двох, здатних вступати з ними в контакт, у плазмі. Речовини, що містяться в еритроцитах, є антигенами (ізоаглютиногенами), а речовини плазми або сироватки, що вступають з ними в контакт і викликають аглютинацію, — антитілами (ізоаглютинінами). При зустрічі «одноіменних» антигенів та антитіл відбувається склеювання еритроцитів (аглютинація).
Карл Ландшта́йнер (14 червня 1868, Баден (або Відень, за іншими джерелами) - 26 червня1943, Нью-Йорк) австрійський лікар, імунолог, хімік, інфекціоніст; першим відкрив існування сумісності різних типів крові за групами резус-фактор крові (1940)
_________________________
У 1900 р. К. Ландштейнер опублікував статтю «До пізнання антиферментної літичної та аглютинуючої дії сироватки крові та лімфи», в примітці до якої розкривалася сутність одного з його найбільших відкриттів: ізогемаглютинація — аглютинація еритроцитів, що наступає при взаємодії еритроцитів із відповідними ізоантигенами. У 1901 р. К. Ландштейнер опублікував статтю «Про аглютинуючу здатність нормальної людської крові», в якій привів результати ізогемаглютинації при змішуванні в різних комбінаціях еритроцитів та сироватки крові 6 здорових чоловіків, 6 здорових породіль, 10 здорових людей, 2 хворих (гемофілією та пурпурою), сироватки крові 5 здорових породіль і еритроцитів 6 зразків плацентарної крові (цих же та інших породіль). На підставі аналізу результатів реакції ізогемаглютинації К. Ландштейнер довів наявність у сироватці крові здорових та хворих людей двох гемаглютинінів, які аглютинують еритроцити інших індивідуумів, але не власної крові. К. Ландштейнер приходить до наступного висновку: «У деяких випадках (група А) сироватка реагує з кров’яними тільцями іншої групи (В), але не з групою А, у той час як кров’яні тільця групи А взаємодіятимуть подібним чином з сироваткою В. У третій групі (С) сироватка аглютинує кров’яні тільця груп А і В, у той час як кров’яні тільця С не будуть взаємодіяти з сироватками А і В. Можна в результаті сказати наступне, що в цих випадках є щонайменше два різні види аглютинінів, один — в А, інший В, обидва разом — в С».
***
На замітку! Історія еволюції груп крові згідно теорії Людвіга Хірсцфельда, на якій заснована дієта за групою крові, вказує на те, що багато тисяч років тому у людей була тільки одна група крові — перша. При цьому наші предки харчувалися в основному м’ясом. Але незабаром людей стало більше, з’явилися перші землероби і ... виникла II група крові у людей-хліборобів. В цей час підвищується ймовірність «подолання» інфекцій, характерних для общинного способу життя. III група крові належить «кочівникам». Ця група з’явилася, коли людські племена почали мігрувати на північ, на землі з суворим кліматом. Нарешті, наймолодша — IV група крові. Вона з’явилася в результаті змішування другої і третьої груп крові.
***
Звернувши увагу на те, що власна сироватка крові не дає аглютинації зі «своїми» еритроцитами, вчений зробив висновок, відомий сьогодні як непорушне правило Ландштейнера: «В організмі людини антиген групи крові (аглютиноген) та антитіла до нього (аглютиніни) ніколи не співіснують».
К. Ландштейнер вперше на підставі реакції ізогемагглютінації виділив три групи крові — А, В і С. Виділення трьох груп крові засноване на наявності в сироватці крові аглютинінів, а не на присутності в еритроцитах аглютиногенів.
У 1930 р. за відкриття груп крові К. Ландштейнеру було вручено Нобелівську премію. На урочистій церемонії вручення він висловив припущення, що відкриття нових антигенів у клітинах людини буде продовжуватися доти, доки дослідники не переконаються, що на землі немає двох абсолютно тотожних в антигенному відношенні людей.
Книга К. Ландштейнера «Специфічність серологічних реакцій», опублікована 1936 р., послужила основою імунохімії.
У травні 2005 р., у ході 58-ї сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, у Женеві було прийнято рішення 14 червня (день народження Карла Ландштейнера), щорічно проводити Всесвітній день донора крові.
Це цікаво! Наскільки ти рідкісний?
Найпоширенішою вважається група I (0) — 45 % населення Землі. В Європі переважає група II (A) — це близько 35 % людей. На третьому місці з відміткою в 13 % група III (B). Найменша група — IV (AB). Вона зустрічається тільки у 7 % населення.
В українців найпоширенішою групою крові є друга група (А) — 40 %. Далі йдуть перша група (0) — 37 %, третя (В) — 17 %, четверта (АВ) — 6 %.
Групи крові — імуногенетичні ознаки крові, що визначаються індивідуальним для кожної людини набором групових антигенів або ізоантигенів. З цих ознак кров всіх людей поділяють на групи незалежно від віку та статі. Приналежність людини до тієї чи іншої групи крові є його індивідуальною біологічною особливістю, яка починає формуватися вже в ранньому періоді внутрішньоутробного розвитку та не змінюється протягом усього життя. Наявність у людей різних груп крові зумовлена генетичними чинниками, які містяться у довгому плечі 9-ї хромосоми. Розрізняються групи крові залежно від наявності й типу антигенів, які розміщені на еритроцитах.
У людей існує кілька систем класифікації груп крові, але найпоширенішою і важливою є система АВО та система антигенів резус.
***
Це цікаво! Відоме цікаве явище наявності у різнояйцевих близнюків (dizygotic twins) двох груп крові одночасно, що має назву «химеризм за групами крові»; це явище зумовлене обміном гемопоетичними клітинами під час внутрішньоутробного розвитку.
***
Система груп крові AB0 є основною системою, що визначає сумісність і несумісність крові, що переливається.
Особливістю системи АВ0 є те, що в плазмі у неімунних людей є природні антитіла до антигену, який відсутній на еритроцитах. Систему групи крові АВ0 становлять два групові еритроцитарні аглютиногени (А і В) і два відповідні антитіла - аглютиніни плазми α (анти-А) і β (анти-В). У крові людини разом можуть бути лише різнорідні ізоантигени та ізоантитіла (наприклад, А+ β і В+ α), так як у присутності однотипних ізоантигенів та ізоантитіл (наприклад, А та α) відбувається аглютинація еритроцитів з утворенням тромбів.
Залежно від наявності або відсутності в крові людей аглютиногенів А і В, а також аглютинінів α (анти-А) та β (анти-В) виділяють 4 групи крові, що позначаються буквеними та цифровими символами. Загальноприйнятим є літерно-цифрове позначення ГК: перша група — 0 (І), друга — А (ІІ), третя — В (ІІІ), четверта — АВ (ІV).
Еритроцит може володіти тільки антигеном А (ІІ група крові), тільки антигеном В (ІІІ група крові) або і А, і В одночасно (IV група крові). Якщо ж на поверхні еритроцитів немає жодного з цих антигенів, він належить до клітин І (0) групи крові.
Група крові і спорт
Уподобання заняттями спортом є прямим наслідком основних рис характеру.
Так, наприклад, носії першої групи крові, предки яких довгий час були гордими одинаками, воліють у своїй більшості одиночні види спорту, серед них які є — екстремальні та агресивні.
Люди які мають другу групу крові, частіше займаються командними видами спорту, а також тими, які вимагають терпіння і високого рівня інтелекту.
Подібними вподобаннями володіють люди, що мають третю групу крові, а ось тим, у яких четверта група, деколи також притаманне прагнення до екстремальних видів спорту.
***
Це цікаво!
- Пітер Д’Адамо, автор книги «4 групи крові — 4 способи життя» обґрунтовує взаємозв’язок між групою крові людини та її стресостійкістю і специфічними способами захисту від стресогенних впливів.
- Люди І групи крові стійкі до стресогенного впливу завдяки надактивній імунній системі в умовах інтенсивних фізичних навантажень.
- Люди з II групою крові стійкі до стресогенних факторів, якщо віддають перевагу вегетаріанському харчуванню. Найкращим способом захисту від стресогенних факторів для представників цієї групи крові буде самозаспокоєння.
- Для представників III групи крові найефективнішим способом протистояння стресам є перехід до творчої діяльності. Цей спосіб буде тим успішнішим, чим більше представники III групи крові поєднуватимуть розумову активність із фізичною.
- Стреси для представників IV групи крові іноді бувають руйнівними. А спосіб зняття напруги — інтенсивне спілкування з близькими людьми, у процесі якого вони реалізують особливість свого типу — здатність адаптуватися до будь-якого людського оточення.
Система антигенів резус (Rhesus; Rh+ та Rh−) представлена 6 антигенами, які успадковуються і не змінюються протягом усього життя; локус резус-системи міститься в 1-й хромосомі. Після антигенів АВ0 система антигенів резус має найбільше значення у клінічній практиці, оскільки резус-фактор є важливим чинником у виникненні гемолітичної жовтяниці немовлят і резус-конфлікту між матір’ю та плодом (імунна система організму матері починає виробляти антитіла проти власної дитини в разі, коли еритроцити резус-позитивного плода потрапляють у кров резус-негативної матері). При переливанні резус-позитивних еритроцитів резус-негативним особам або навпаки виникають імунні реакції гемолітичного типу внаслідок аглютинації (склеювання) та гемолізу (руйнування) еритроцитів. Понад 90 % ускладнень при переливанні крові пов’язані з резус-несумісністю донора і реципієнта за антигеном Rh0 (D).
За загальноприйнятою номенклатурою, наявність антигену резус позначають знаком «+», а його відсутність — знаком «−». Резус-належність еритроцитів визначається за наявністю у людини антигену Rh0 (D). Людей, в чиїх еритроцитах цей антиген наявний, відносять до резус-позитивних, а за його відсутності — до резус-негативних. При оцінці резус-належності донорів до резус-позитивних зараховують усіх осіб, еритроцити яких містять антигени D, С і Е. Резус-негативними називають донорів, еритроцити яких не містять жодного з цих антигенів. Така оцінка резус-належності дозволяє уникнути можливої сенсибілізації реципієнта до будь-якого з цих антигенів, що володіють високою імуногенною активністю. У європейців частота резус-позитивних осіб сягає 85 %, резус-негативних — 15 %. У представників монголоїдної раси кількість резус-негативних осіб становить близько 1 %.
Експериментальним шляхом виявлено, що різні групи крові мають стійкість і схильність до різних захворювань.
- Сильні сторони групи I (0) — шлунково-кишковий тракт, імунна система, обмін речовин, а слабкі — хвороби щитоподібної залози, поява алергічних реакцій, погане зсідання крові та виразкова хвороба шлунку.
- Сильні сторони групи II (A) — хороша адаптація до мінливих умов і харчування, покращений метаболізм. Слабкі — хвороби серця, печінки, жовчного міхура, онкопроцеси, цукровий діабет.
- Сильні сторони групи III (B) — імунна система, нервова система, процеси швидкої адаптації. Слабкі — аутоімунні захворювання, хронічна втома, цукровий діабет.
- Сильні сторони групи IV (AB) — імунна система і стійкість до сучасного ритму життя. Слабкі — захворювання серцево-судинної системи та онкопроцеси.
