В січні 2025 року виповнився рік з моменту запуску першого мобільного аптечного пункту в Україні. Його запустила Аптечна мережа 9-1-1 для мешканців Харківщині, які живуть поруч з війною. На виконання цієї соціальної місії мережа витрачає великі кошти, адже кожна автівка обладнується генератором та старлінком для сталого забезпечення електропостачання та зв’язку. А фармацевти змушені обслуговувати людей в бронежилетах, бо прилетіти може будь-де і будь-коли. Знайомтеся! Фармацевт першої “Аптеки 9-1-1” на колесах Олег Комісаренко.
Олега Комісаренка виховала війна – хлопець родом з с. Закотне на Луганщині. Можливо саме завдяки цьому він найбільше в житті цінує посмішку, підтримку та добре слово. І привчає до цих «стандартів» жителів маленьких сіл Харківщини.
Кілька поколінь його предків за материнською лінією присвятили себе медицині. І коли хлопець звернувся до мами з запитанням, який фах обрати, вона, зрозуміло, порадила продовжити медичну династію. З її легкої руки Олег вступив в 2013 році до Луганського обласного медико-біологічного ліцею – це відкривало дорогу до медичного університету одразу на 3-й курс. Але не судилося хлопцю стати лікарем – на Луганщину прийшли російські «асвабадітелі».
Зламане дитинство і «перекваліфікація» мрії
Усіх дітей евакуювали і завершити навчання за обраним фахом Олег не встиг. Закінчив 11-й клас в школі с. Піски Луганської області і подав документи на вступ до фахового коледжу Національного фармацевтичного університету в Харкові.
Два роки за прискореною програмою пролетіли швидко і от він, диплом – час влаштовуватися на роботу. Олег обрав для себе Аптечну мережу 9-1-1 і його професійною «домівкою» на найближчі кілька років стала «Перша аптека» в Харкові. Потім він перебрався в «Аптеку низькі ц... №1» на Полтавському шляху і працював там до початку повномасштабного вторгнення.
Війна – не привід зачиняти аптеку
Наступною стала «Аптека 9-1-1», куди Олег прийшов разом із другом-фармацевтом із Сум на прохання завідувачки, бо персонал виїхав, а в аптеці залишалося багато лікарських засобів. Вони в обстрілюваному місті були на вагу золота!
«Ми швиденько все розпродали і коли запаси вичерпалися, оскільки постачання не було, повернулися в мою аптеку на Полтавському шляху. Ми вже розуміли, що ліки швидко закінчуються, тому відпускали по кілька пластинок в одні руки. Тижня за два нам привезли товар з однієї зі зруйнованих харківських аптек, потім наступної… Так протрималися, поки не поновилося постачання».
Хлопці працювали без вихідних, і навіть в такому молодому віці це залишило слід на здоров’ї – в Олега дуже боліли ноги після 13-годинного стояння за прилавком. Хлопець звернувся до лікарів, але ті розвели руками: операція не на часі. Призначили йому бандажі зі сталевими шарнірами та знеболювальні. А ще – щадний режим, тобто кілька годин на ногах, а потім перерва, під час якої потрібно посидіти.
Щадний режим в аптеці поруч з лінією фронту
«Я не вірю в дива, але в моєму житті одне точно мало місце – мені запропонували роботу в мобільній аптеці. Щоправда, попередили, мовляв, можна потрапити під обстріл, адже курсувати треба Харківщиною. Я одразу погодився! Хлопця з Луганщини, який всю війну працює в Харкові, цим не налякаєш», – сміється Олег Комісаренко.
В серпні 2024 року він вийшов у свій перший рейс. Розпочалися мобільні будні: 4-5 сіл за день, потім вихідний. А ще обстріли, витягування аптечної автівки з вирви від снарядів, робота, навіть коли спека, в бронежилеті та часто в респіраторі, бо навкруги вирували пожежі.
«Я не з лякливих, але іноді і мені стає страшно. Пригадую, як одного разу розпочався обстріл, ми саме виїжджали з с. Пристін Куп’янського району. На дорозі нас зустріла величезна вирва. Я попросив водія пригальмувати. Коли побачив, що на дні лежить не касетна міна, а «соняшник», в мене перехопило подих. Той день пам’ятаю досі, – пригадує Олег свої відрядження Харківщиною. – Часто доводиться і в кюветі опинитися, бо дороги розбиті, нас тоді рятують хлопці з нашого АТП. Але найнеприємніший момент – пожежі. Влітку горіли хати в Пісках Ратківських та інших селах. Смог був такий, що ми з водієм одягали респіратори, бо доводилося вимикати кондиціонування, щоб не задихнутися».
«Доступні ліки» і жарт у подарунок
Приблизно 70% відвідувачів мобільної аптеки – люди похилого віку. Серед них багато інвалідів, тому Олег кожного разу нагадує: якщо потрібні, приміром, ходунки чи милиці, передайте прохання голові сільради, завідувачу сімейної амбулаторії чи представнику місцевого самоврядування і ми привеземо. Так само в літню спеку просив особисто повідомляти про потребу в інсулінах та інших термолабільних лікарських засобах. Тому що возити їх з собою кілька днів, коли на вулиці +50 – це наражати хворих із цукровим діабетом на небезпеку, бо генератор може не витримати і в холодильнику підвищиться температура.
«За «Доступними ліками» багато людей звертаються, наша аптека для них справжній порятунок. Є населені пункти, в яких не ходить міський транспорт і пенсіонерам доводилося раніше витрачати 500 і більше гривень, щоб поїхати до найближчої аптеки. Коли ми приїжджаємо, вони зазвичай на нас вже чекають. Я завжди намагаюся не тільки обслужити таких відвідувачів, а й пожартувати, бо добре розумію, наскільки їм непереливки жити поруч з лінією фронту. Завжди кажу: «Посмішка – вхідний квиток в нашу аптеку». Завдяки цьому жарту мене впізнають!»
Військові допомагають нам, а ми – їм
Харківщина, якою мандрує аптечна автівка, часто дарує Олегу несподівано приємні враження. «Якось в одному селищі поруч з лінією фронту до мене підійшов зовсім молодий військовий і каже: «А це ти, бородачу, їздиш в мобільній аптеці? Я тебе впізнав. Бачив машину з кулеметом, що прямувала за вами? То ми вас супроводжували, щоб доїхали живими. Дякую вам за ліки, нам без них ніяк!»
Така співпраця з військовими вже стала звичною, принаймні там, де ворог надто близько. Ми ж робимо спільну справу – допомагаємо людям вижити і дочекатися Перемоги!»