Журнал «Сучасна фармація» розпочинає серію публікацій про видатних представників фармацевтичної галузі, що були відзначені почесним званням «Заслужений працівник фармації України».
Сьогодні нам пощастило поспілкуватися з Прокопенко Тіною Сулейманівною, яка отримала цю нагороду в перші роки від її запровадження. З 50 років у фармації — 35 років Тіна Сулейманівна віддала фармацевтичній освіті, 28 з яких була директором Фахового коледжу НФаУ.
Ця історія — розповідь про те, як відданість, системність та непохитна віра у соціальну місію професії дозволяють досягти найвищих результатів.
— Що стало вирішальним фактором у виборі Вами професії фармацевта? Чи було це сімейною традицією, чи особистим покликанням?
Пов’язати своє життя з медициною я мріяла з дитинства. На це вплинула, не в останню чергу, турбота про батька, який отримав інвалідність у Другій світовій війні. Але сталося так, що моїм першим місцем роботи стала бібліотека Харківського фармацевтичного інституту, де я зрозуміла, що фармація саме та спеціальність, яка допоможе реалізувати мої прагнення допомагати людям.
— Якою була Ваша перша робота у фармації? Які спогади цього періоду залишаються актуальними досі?
Я вважаю, що мені дуже пощастило отримати досвід роботи в аптеці, оскільки це було опорою на всіх етапах моєї професійної діяльності. Після закінчення інституту протягом п’яти років я працювала в аптеці № 47 м. Харкова провізором-технологом, а потім — провізором-аналітиком. Робота в аптеці мені подобалась, особливо тішила можливість спілкуватися з людьми, які потребували професійної поради. Працюючи аналітиком, склала картотеку і швидко виконувала все за стандартом, що допомагало в складній роботі, і тільки потім дізналася, що впровадила перші СОПи (стандартні операційні процедури).
Прокопенко Т. С. викладач вищої категорії, викладач-методист під час роботи зі студентами, квітень 2019 р.
***
Згодом шлях привів мене до іншої діяльності, яка пов’язана з фармацевтичною наукою і освітою. Вирішальним у цьому став вплив родини, яку можна назвати справжньою фармацевтичною династією, членом якої я стала після одруження. Батько мого чоловіка, Прокопенко Олексій Прокопович мав ступінь доктора фармацевтичних наук і працював у Державному науковому центрі лікарських засобів (ДНЦЛЗ). Він розробляв технології виробництва лікарських засобів рослинного походження. У фармації, у напрямку виділення природних біологічно активних сполук, працював і мій чоловік — Прокопенко Сергій Олексійович, спочатку у Харківському фармацевтичному інституті, де у 1988 р. отримав ступінь доктора фармацевтичних наук, а з 1991 року разом з батьком — у ДНЦЛЗ.
Доповідь Прокопенко Т. С. на засіданні трудового колективу НФаУ, січень 2013 р. (Прокопенко Т.С., Томаровька Т. О., Гриценко І. С., Черних В. П., Кононенко Н. М.)
День вишиванки у Коледжі НФаУ, травень 2021 р.
***
— Що спонукало Вас розпочати наукову кар’єру?
Наміру займатися наукою я від початку не мала, була налаштована більше часу приділяти родині, дітям, але згодом, почавши працювати на кафедрі технології ліків Українського інституту удосконалення лікарів (УІУЛ), долучилась до наукових досліджень. З вибором об’єкта дослідження допоміг чоловік, запропонувавши вивчати живокіст лікарський. Ця робота виявилась дуже цікавою і захопливою, а згодом виросла у написання кандидатської дисертації. Моя викладацька діяльність теж була успішною. На той момент, коли у 1993 р. кафедру було розформовано, я була старшим викладачем і завучем кафедри.
— Чи були у Вашому житті люди, які справили найбільший вплив на Ваше професійне зростання?
Мені завжди щастило на хороших людей. З вдячністю згадую наукового керівника професора Комісаренка Миколу Федотовича, професора Пімінова Олександра Фомича, який був у той час завідувачем кафедри технологій ліків УІУЛ. Прийшовши на роботу до хіміко-фармацевтичного технікуму у вересні 1993 року, я почала викладати фармхімію, мікробіологію і гігієну, оскільки саме в цьому на той момент була потреба, хоча більше досвіду мала у викладанні технології ліків. З вдячністю завжди згадую завідувачку відділенням Проценко Раїсу Олександрівну, яка взяла мене «під крило» і змусила повірити у свої сили. Саме вона й рекомендувала мене на посаду директора.
То був найскладніший період мого життя. Після передчасної трагічної смерті чоловіка я залишилась з трьома дітьми, донькам було одинадцять і чотирнадцять, молодшому сину — не було і двох років. Доводилось, окрім роботи у технікумі, у вихідні працювати в комерційній аптеці, щоб забезпечити сім’ю.
ХVIII Всеукраїнський конкурс професійної майстерності Panacea. Коледж НФаУ, червень 2018 р.
***
Пропозиція очолити технікум була досить несподіваною, і я дуже вдячна усім, хто повірив в мене і підтримував у ті непрості часи. Валентин Петрович Черних погодився на моє призначення, спираючись на думку Тамари Андріївни Хохлової, яка була на той час помічником ректора. Він і зараз вважає мене її похресницею. Завжди допомагав розв’язувати складні питання професор Зупанець Ігор Альбертович, який був першим проректором університету. Я щиро вдячна цим людям за довіру та допомогу.
— Яка професійна проблема була для Вас найбільш складною і як вдалося її подолати?
Коли я очолила технікум, в мене не було досвіду керівництва, доводилось також заповнювати прогалини в юридичних знаннях, що було вкрай необхідно для роботи директора. До того ж, є багато специфіки, яка суттєво відрізняє діяльність закладів вищої і середньої спеціальної освіти, і її теж доводилось опановувати. Для мене це була дуже складна і відповідальна робота з багатьма викликами, для подолання яких доводилось наполегливо працювати. Але завдяки потужній підтримці ректорату університету й професіоналізму колективу коледжу нам вдалося досягти успіху.
Відзнака та посвідчення «Заслужений працівник фармації України»
***
— Які конкретні проєкти, ініціативи чи показники роботи, на Вашу думку, зіграли ключову роль у представленні до звання?
Хоча на момент присудження звання у 2009 році в мене був досвід роботи у практичній фармації й певні наукові здобутки, скоріш за все, були відмічені мої зусилля з розвитку ступеню освіти молодших спеціалістів. Коли я приймала посаду директора у 1997 році, у технікумі навчалось близько 300 студентів. За одинадцять наступних років роботи заклад став вагомим елементом професійної освіти, контингент студентів досягав майже 2000, було відкрито заочне відділення, фахівці коледжу долучались до розробки стандартів освіти навчальних планів, програм та інших важливих документів для фармацевтичної освіти. За обсягом підготовки молодших спеціалістів технікум входив до десятки найпотужніших середніх медичних навчальних закладів України, а їх на той момент було 130. За набором студентів у Харкові наш заклад часто був лідером, навіть за відсутності бюджетних місць щороку вдавалось набирати близько 600-700 студентів. Хочу нагадати, що з січня 2005 року технікум став Коледжем Національного фармацевтичного університету і почав готувати бакалаврів фармації. Ліцензійний обсяг поступово було збільшено до 560 осіб на денній і стільки ж — на заочній формі навчання. Створення та друк підручників, посібників, методичних видань дозволило суттєво покращити навчально-методичну базу коледжу. Щодо матеріально-технічної бази, то всі приміщення коледжу, площа яких становить 12 тис. м2, були відновлені, відремонтовані та оснащені усім необхідним. У 2004 році була відкрита суперсучасна їдальня, про смачну їжу в якій і зараз згадують викладачі і студенти. Оскільки НФаУ є лідером фармацевтичної освіти, коледж теж зайняв лідерські позиції. Мене було обрано секретарем науково-методичної комісії з фармації МОН України, яка об’єднала усі заклади освіти I–IV рівня, що здійснювали підготовку студентів за спеціальністю «Фармація». На засіданнях комісії обговорювались проблемні питання й приймались колегіальні рішення, затверджувались робочі плани, програми, навчально-методична література. В центрі уваги завжди була якість підготовки кадрів.
Нарада директорів медичних коледжів Харківської обл. в Красноградському (тепер Берестинський) медичному коледжі з першим заступником міністра ОЗ України Біловолом О. М., жовтень 2007 р.
***
Взагалі, то був період бурхливого розвитку фармацевтичної освіти, розквіту Національного фармацевтичного університету і коледжу НФаУ, коли відкривались нові спеціальності, щороку збільшувався набір здобувачів. У рік 350-літнього ювілею Харкова, який святкували у 2004 році, та на честь 200-річчя заснування вищої фармацевтичної освіти в Україні було відкрито скульптурну композицію «Фармація у віках», яка підкреслила велич нашої професії та прикрасила територію НФаУ. Мені пощастило разом з професором Башурою Олександром Геннадійовичем бути організаторами та активними учасниками створення композиції. У Валентина Петровича завжди було багато цікавих ідей, а у нас було багато любові й поваги і до нашої Alma mater і до професії фармацевта. Я завжди із задоволенням і теплотою згадую ті часи.
— Що ви відчували після отримання такого визнання?
Для мене присудження звання було неочікуваним, але я знаю, що ініціатива мого нагородження належала В. П. Черних. Він був ініціатором запровадження нашого професійного свята і звання «Заслужений працівник фармації України» і взагалі — є справжнім «генералісимусом» фармації, який доклав багато зусиль до розвитку фармацевтичної освіти. Я дуже вдячна за цю високу нагороду Україні, Національному фармацевтичному університету, Валентину Петровичу і відчуваю високу відповідальність перед фармацевтичною спільнотою.
Думаю, що цією нагородою відзначили успіхи всього колективу коледжу, і мені дуже шкода, що поки що немає такого звання, яким можна нагородити колектив за його високі досягнення.
Вручення дипломів студентам і нагород співробітникам Фахового коледжу НФаУ, лютий 2021 р. (Покопенко Т.С., Деменко О.І., Котвіцька А.А., Терехов І.О., Головчанська Г.О., Федосов А.І.)
***
— Як Ви оцінюєте зміни в українській фармації за останні 10–15 років?
Наразі ця проблема широко обговорюється у професійному колі. Мене вона теж турбує — йдеться про тенденцію до комерціалізації фармації, яка від початку є галуззю охорони здоров’я. Абсолютно впевнена, що не можна допускати, щоб гонитва за прибутком негативно впливала на якість фармацевтичної допомоги. Напружений характер роботи, тривалий робочий день, велика відповідальність, відносно невисока заробітна плата — все це робить нашу професію не такою вже привабливою і романтичною. До того ж, не завжди фахівець, налаштований на допомогу людям, може виконувати вимоги щодо продажу найвигідніших для аптеки товарів.
Попри всі негативні тренди сучасності, робота фармацевтів під час війни, особливо в прифронтових населених пунктах, доводить, що під обстрілами й в складних умовах фахівці працюють і допомагають людям. Я захоплююсь нашими фармацевтами, пишаюсь ними і вважаю їх справжніми героями.
— На Вашу думку, які якості сьогодні є критично важливими для фармацевта?
На мій погляд, найважливішим для фармацевтів є збереження уваги до здоров’я пацієнтів. Фармацевти повинні бути людяними та відповідальними. Безумовно, як це вимагалось завжди, сучасні фармацевти повинні мати гарну базову професійну підготовку та володіти практичними навичками.
Директори фармацевтичних і медичних коледжів України з керівництвом НФаУ, жовтень 2012 р.
***
— Які виклики Ви бачите у сучасній фармацевтичній освіті?
Я вважаю, що важливо більш раціонально використовувати час, відведений для навчання, не загромаджувати навчальний процес зайвою інформацією і малозначущими питаннями. Фармацевтична освіта в майбутньому має фокусуватися на підготовці високовідповідальних та людяних консультантів, які ефективно використовують інформаційні технології, чиї знання та комунікативні навички є надзвичайно цінними.
— Що б Ви порадили молодим фахівцям, які тільки починають свій шлях у фармації і прагнуть досягти висот?
Мої діти вирішили продовжити фармацевтичну династію і пов’язали свій шлях з фармацією і з науковою діяльністю. Тому я бажаю усім молодим фахівцям, як своїм дітям, зберегти свою професію, розвиватися в ній, отримувати нові знання й розширювати межі професії фармацевта.
Спостерігаючи бурхливий розвиток штучного інтелекту, хочу зазначити, що він може ефективно використовуватись у поміч фармацевтам, але ніколи не замінить живого спілкування з досвідченим фахівцем.
Колектив технікуму, 2002 р.
***
— Якою Ви бачите українську фармацію через 5–10 років?
Майбутню фармацію я бачу як невід’ємну частину охорони здоров’я, а наш рідний Харків, як і завжди — фармацевтичною столицею України.
— Яке Ваше улюблене професійне прислів’я чи життєве кредо, яке завжди надихає?
Мені здається, що цей вірш увібрав у себе саму суть діяльності фармацевтів, і я із задоволенням поділюсь ним з Вами:
