Слюсарев Олексій Аркадійович, завідувач кафедри мікробіології, вірусології, імунології та медичної біології ДНМУ, кандидат медичних наук, доцент. Випускник ДНМУ 1979. Викладач ДНМУ з 1990
Ракша-Слюсарева Олена Анатоліївна, професор кафедри мікробіології, вірусології, імунології та медичної біології ДНМУ, кандидат медичних наук, доктор біологічних наук, професор
Хоменко Віктор Миколайович,завідувач кафедри медико-фармацевтичних дисциплін та безперервного розвитку фармацевтів ДНМУ, доктор фармацевтичних наук, професор, академік Української академії наук вищої освіти, Заслужений працівник охорони здоров’я України
***
Є місця, де історія не просто зберігається в архівах — вона дихає у стінах, живе в людях і звучить у кожній новій лекції. Є заклади, що народжуються з мрії, ростуть у буремні часи й дорослішають, навчаючи покоління тих, хто рятує життя. Донецький національний медичний університет — саме з таких. Його 95-річний шлях — це не просто тяглість подій, а літопис сили духу, відданості науці й незламного прагнення служити людині.
Від першої лекції, прочитаної Миколою Довгяллом у холодний листопадовий день 1930 року, до сьогодення, сповненого нових викликів і боротьби, університет упевнено йде дорогою, яку сам же і проторував — дорогою професійності, гуманізму, розвитку.
***
Перші роки становлення Донецького медичного інституту: постаті, події, обставини
28 листопада 1930 року проф. Honoris Causa Микола Дмитрович Довгялло прочитав першу лекцію з нормальної анатомії. Саме цей день вважається Днем народження ДНМУ.
Микола Дмитрович був абсолютно непересічною людиною, блискучим лектором. Його лекції з нормальної анатомії збирали не тільки студентів першого курсу, але й далеких від медицини мешканців приватного сектору, одноповерхові будинки яких оточували з усіх боків тодішні корпуси університету. Проф. Довгялло супроводжував свої лекції малюнками, виконаними ex tempore під час лекції на дошці кольоровою крейдою. Цікаво, що професор одночасно з викладанням нормальної анатомії в медичному викладав вищу математику в іншому Гірничому інституті (у наш час — Донецький національний політехнічний університет).
Отримавши класичну гімназійну освіту ще до революції, Микола Дмитрович на свята вітав викладачок кафедри латинської мови листами латиною, і, як згадували жінки, в тих листах не було помилок. Людина високоосвічена, широко ерудована, знана та шанована серед корифеїв анатомії, професор залишався простим та доступним у спілкуванні як з колегами і студентами, так і зі служителями анатомічного театру. Цілком слушно, що вже в дев’яності роки ХХ ст. на честь такої непересічної особистості студентське наукове товариство стало носити його ім’я.
Важко переоцінити внесок на підготовчому організаційному етапі першого директора інституту Івана Яковича Олімпієва, який прийшов з практичної медицини (до того він був завідувачем крайовим відділом охорони здоров’я). Саме він у стислі терміни вирішував питання приміщень для навчання, обладнання, підбирав перші кадри викладачів.
Обласканий та шанований радянською владою (в першу чергу за його внесок у бальзамування особи в мавзолеї), академік, єдиний за всю історію СРСР Заслужений професор СРСР Володимир Петрович Воробйов взяв активну участь у підготовчих діях щодо відкриття медінституту влітку далекого 1930 року: приїздив до міста, знайомився з планами приміщень, запропонував креслення меблів для анатомічного театру і навіть деякий час працював завідувачем кафедри нормальної анатомії. На той час в Україні (УРСР) існувало лише чотири вищих навчальних медичних заклади (у Києві, Одесі, Харкові та Дніпрі), активна участь такої вагомої та шанованої в науці та в політиці постаті, як академік В.П. Воробйов, безумовно, відіграла у становленні першого медичного навчального закладу на Донеччині визначну роль.
Різні навчальні заклади країни відгукнулись на звернення оргкомітету та передали частину свого обладнання, бібліотечного фонду. Так в анатомічному музеї Донецького медінституту з’явився унікальний препарат — залите воском величезне за розміром «серце середньовічного ката», а на полицях бібліотеки — старовинні фоліанти XVIII–XIX ст. німецькою, французькою, латиною. За легендою, під час Першої світової війни Варшавський та Дерптський університети були евакуйовані на Слобожанщину та Північний Кавказ і частина їхніх фондів так і залишилась там, а під час становлення Донецького медичного університету деякі з цих унікальних експонатів та книжних фондів були передані до нового навчального закладу.
Початок тридцятих років в СРСР — це час політичних репресій… Доля багатьох вчених, викладачів була дуже непевна: могли пригадати соціальне походження, колишні висловлювання й політичні уподобання і, навіть, напрям наукових досліджень та «невдале» місце наукових публікацій (десь за кордоном). У промисловому з переважаючим пролетарським населенням регіоні, до якого з великим пієтетом ставилась тогочасна радянська влада, відкрився вищий медичний навчальний заклад. Це створювало таке собі «вікно можливостей» для частини викладачів, професури, що відчували вже на собі наближення можливих «партійних чисток», звинувачень у політичній неблагонадійності. З іншого боку, з’являлись перспективи для молодих амбітних науковців, які у своїх Alma Mater не мали шансів очолити кафедральні колективи. Завдяки такому специфічному збігу обставин вже в перші роки свого існування Донецький (у ті часи — Сталінський) медичний збагатився на низку яскравих особистостей — вчених, блискучих викладачів, талановитих лікарів.
На жаль, немає можливості згадати прізвища всіх, хто починав становлення інституту «з чистого аркуша» — суворий час не зберіг всіх прізвищ та й обсяг статті не дозволяє перелічити всіх достойних. Згадаймо лише деякі знакові прізвища: хірург В.М. Богославський (учень С.І. Спасокукоцького), гістолог В.А. Равін (учень О.Г. Гурвича), рентгенолог І.О. Кунін, фізіотерапевт С.М. Свідлер, терапевт П.О. Антоньєв, фізик В.В. Адаменко.
Восени 1930 р. на кафедру гістології з Київського медичного інституту був направлений проф. О.Г. Черняховський. 1 листопада 1930 р. кафедру нормальної анатомії очолив Микола Дмитрович Довгялло, який прибув з Одеси. У наступні роки кафедру мікробіології очолив проф. Микола Миколайович Благовєщенський (учень академіка Аристовського), кафедру біології — Анатолій Володимирович Анучин (вихованець Петроградської біологічної школи, учень проф. Миколи Євгеновича Введенського).
Перший навчальний рік почався 28 листопада 1930 р. лекцією з нормальної анатомії, яку прочитав проф. М.Д. Довгялло. Цей день і вважається датою народження Сталінського державного медичного інституту, нині — Донецького національного медичного університету. Єдиний на той час лікувально-профілактичний факультет у рік заснування вузу нараховував 138 студентів денної форми навчання і 290 робфаківців, яких на шести кафедрах навчали 17 викладачів.
У 1939–1940 навч. році відкрито ще два факультети: педіатричний та санітарно-гігієнічний. Протягом довоєнного періоду інститут підготував майже дві тисячі лікарів.
Ректор університету з 1937 р. до 1938 р І. Д. Іонін
___
Отримати інтерв’ю, спитати думку студентів першого десятиліття існування ВНЗ, звичайно, неможливо. Але з високою вірогідністю можна припустити, що до найшанованіших та найпопулярніших викладачів студенти віднесли би таких яскравих та непересічних особистостей, як А.В. Анучін, М.М. Благовєщенський, В.М. Богославський, Е.І. Бунін, О.Й. Войнар, К.М. Жмакін, Б.Я. Каплун, С.Ф. Лєтнік, М.І. Медведєв, П.А. Мініовіч, М.І. Романцев, І.М. Чіжин, М.О. Чалісов, О.І. Чаругін та багато іншіх.
ОКУПАЦІЯ, РУЙНУВАННЯ І СЛУЖІННЯ: ДОЛЯ ІНСТИТУТУ В 1941–1943 роках
Друга світова війна перервала роботу та розвиток ВНЗ. Протягом літа 1941 р. в інституті продовжувалось навчання. За цей час викладачі намагались викласти студентам матеріал наступного навчального року та, головне, завершити лікарську підготовку студентів випускного курсу. Частина професорів, викладачів та студентів були мобілізовані вже в перші дні війни.
Студенти, що залишались в місті, поєднували навчання з медичною допомогою пораненим в якості молодшого медичного персоналу, операційних сестер евакогоспіталів та підготовкою укріплень в передмісті. Ефективної евакуації майна медінституту, викладачів та студентів не було проведено. Значна частина дорогоцінного обладнання, книжкового фонду та студентський архів з особовими справами студентів були розграбовані та знищені. Під час окупації в морфологічному корпусі, будівництво якого завершилось напередодні війни, розмістили стайню для коней окупантів.
Чимало викладачів та випускників інституту безпосередньо пройшли сувору школу війни як військові медики, не всі залишились живими та повернулись до мирного життя.
У ці роки завідувач кафедри госпітальної хірургії, проф. В.М. Богославський став провідним хірургом евакогоспіталю, його дружина — асистент кафедри патологічної анатомії А.М. Богославська і син Ростислав, студент випускного курсу, — хірургами того ж госпіталю.
Г.П. Кондратенко
___
Заслужений лікар УРСР, завідувач кафедри акушерства та гінекології проф. К.М. Жмакін працював головним гінекологом фронтів, завідувач кафедри ЛОР-хвороб, проф. С.Ф. Лєтнік — головним отоларингологом евакуаційних госпіталів Свердловської області. Провідними хірургами і начальниками хірургічних відділень в госпіталях були П.П. Раєвський, О.Б. Сігалов, З.І. Стукало (згодом — головний хірург Донецького облздороввідділу), Б.С. Агте (згодом — професор, завідувач кафедри нервових хвороб), Є.К. Могилевська (згодом — доцент кафедри нервових хвороб), В.О. Кузнецов, Ф.М. Осипов (згодом — доцент кафедри факультетської хірургії), Я.М. Ландау (згодом — професор, завідувач кафедри акушерства та гінекології), Я.Д. Дмитрук (згодом — доцент кафедри загальної хірургії), С.І. Поляк, Я.Д. Зіньковський.
Очолювали медичні відділення в госпіталях, спеціальні лабораторії або підрозділи у військах Г.Л. Кац (згодом — професор, завідувач кафедри терапії ФПО), В.С. Шуренок, С.М. Свідлер (згодом — доцент, завідувач кафедри фізіо-
терапії та лікувальної фізкультури), М.С. Лейчик (згодом — доцент, завідувач кафедри топографічної анатомії та оперативної хірургії), Л.Р. Коломойцев (згодом — доцент, завідувач кафедри мікробіології, вірусології та імунології) та інші. Студент 4-го курсу лікувального факультету Б.А. Шапаренко (згодом — професор, завідувач кафедри оториноларингології) був хірургом медико-санітарного батальйону, студент 5-го курсу Г.П. Кондратенко (згодом — професор, завідувач кафедри мікробіології, вірусології і імунології, ректор інституту від 1964 до 1985 р.) служив в медичних підрозділах кавалерійського з’єднання і хірургічному польовому рухомому госпіталі першої лінії. Асистент кафедри акушерства і гінекології К.С. Залевський брав участь в обороні Сталінграда, визволенні Кубані та Донбасу.
Поновлення роботи та структурне відродження інституту в повоєнний період: навчання, що починалося з півпідвалів і руїн.
***
Чимало викладачів та випускників інституту безпосередньо пройшли сувору школу війни як військові медики, не всі залишились живими та повернулись до мирного життя.
***
Не дивлячись на катастрофічні руйнування, вже за два тижні після визволення Донбасу восени 1943 р. в інституті почалися заняття. Іноді поновлення студента до лав слухачів відбувалось досить специфічно. Оскільки архів та особові справи студентів були втрачені, то поновлення до лав студентів відбувалось за схемою: студенти, що вже були поновлені та навчались свідчили, доручались, що певна особа — їхній сокурсник. У нагоді стали групові світлини студентів курсу, за якими встановлювали особу. Навчальні приміщення, гуртожитки відновлювалось за участю студентів і співробітників. Одночасно з навчанням студенти брали участь у відновленні зруйнованих промислових підприємств міста (коксохімічного, металургійного заводів). У 1945 р. на кафедрах вузу вже працювали 125 викладачів (з них 14 докторів та 22 кандидатів наук).
Повертались з фронту або евакуації викладачі, до викладацьких лав приєднувались вчорашні вихованці. У сорокових роках процес викладання виглядав іноді досить незвично: молода вихователька трохи губилась на тлі своїх слухачів — сивочолих фронтовиків, навчання яких перервала війна. Навчання відбувалось у тих приміщеннях, які можна було для цього застосувати — напівпідвали, вцілілі кімнати гуртожитків. На початку 1944 р. відбувся набор першокурсників, заняття тривали з січня по жовтень 1944 р. Після чого розпочався новий навчальний рік 1944–1945 років.
У 1954 р. повністю відновили морфологічний корпус, в якому знов розмістилась адміністрація, більшість кафедр перших курсів навчання та навчальна бібліотека, три величезні лекційні аудиторії.
Від 1 вересня 1953 р. в інституті знову почали функціонувати педіатричний і санітарно-гігієнічний факультети. У 1956 р. на лікувальному факультеті організовано вечірнє відділення. У вересні 1968 р. на базі вечірнього відділення створений вечірній лікувальний факультет, який в 1974 р. реорганізували в другій лікувальний факультет.
У 1962 р. створено факультет удосконалення лікарів, першим деканом якого був проф. Р.В. Богословський. Спочатку підвищення кваліфікації проводилося на кафедрах, що викладали для студентів. Від 1963 р. організовані кафедри факультету удосконалення лікарів. У 1963 р. відчинив двері стоматологічний факультет, який очолив проф. М.М. Транквілітаті.
П’ять десятиліть розвитку й трансформацій Донецького медичного інституту (1964–2014)
У 1964 р. інститут вперше в історії очолив його колишній випускник — завідувач кафедри мікробіології, вірусології та імунології, Заслужений діяч науки України, проф. Геннадій Петрович Кондратенко, який до цього тривалий час працював проректором з навчальної роботи. На час його керівництва (1964–1985) припадає найбурхливіший період розвитку та розквіту.
За цей час в інституті побудовані: санітарно-гігієнічний, спортивний і стоматологічний корпуси, ЦНДЛ, 7 гуртожитків на 4406 місць, їдальня на 550 посадкових місць, спортивно-оздоровчий табір «Сонячний» на березі ріки Сіверський Донець, створений санаторій-профілакторій для студентів.
Зданий в експлуатацію в 1971 р., шестиповерховий санітарно-гігієнічний корпус дав можливість розмістити в ньому всі гігієнічні кафедри (загальної гігієни, гігієни праці, комунальної гігієни, гігієни харчування та гігієни дітей та підлітків, кафедри епідеміології та мікробіології). У корпусі розмістились: актова зала на 1000 місць, лекційні аудиторії на 160, 190 і 420 місць.
Проф. Кондратенко Г.П. за роботою в бактеріологічній лабораторії
___
Під час ректорства проф. Г.П. Кондратенка Донецький медичний інститут з одного з багатьох провінційних вищих медичних закладів 3-ї категорії (в країні налічувалось на той час більше 70 медичних інститутів) перетворився на один з найбільших провідних медичних інститутів в СРСР. За кількістю студентів він поступався лише 1-му та 2-му Московським медичним інститутам.
Звичайно, це стало можливо і тому, що в цей час в інституті працювало сузір’я яскравих педагогів та науковців:
- — професори–гігієністи та завідувачі теоретичних кафедр: К.О. Дікштейн, М.М. Трнаквілітаті, О.М. Кімбаровська, С.Б. Зелігман, І.В. Коміссаров, Г.П. Кондратенко, К.О. Дрель, О.А. Ластков, А.О. Слюсарєв, В.Д. Ванханен, Б.М. Зорін, М.В. Гринь, Г.С. Кірьякулов, В.С. Лавриненко, Ю.М. Андрюшин, А.П. Селіванов, А.А. Шаптала, В.М. Єльський, О.О. Сохін, Ю.М. Талакін;
- — професори–клініцисти: М.О. Торсуєв, К.Т. Овнатанян, О.Я. Губергріц, М.І. Франкфурт, Р.В. Богославський, Б.С. Агте, Б.Я. Резнік, Ю.М. Вітебський, А.Я. Штутін, М.Л. Кущ, Л.Г. Завгородній, А.Ф. Греджев, Б.А. Шапаренко, О.І. Гмиря, М.Н. Бухарович, З.В. Крюкова, Є.З. Поляк, І.О. Верещагін, В.П. Карпушин, В.П. Мірошниченко, В.І. Кондратенко, Є.В. Молжанінов, Г.В. Бондарь, О.К. Мерзон, Р.І. Новікова, В.Р. Окушко, С.С. Острополець, Я.В. Оберемченко, В.М. Павленко, В.І. Родін, П.С. Серняк, В.В. Синяченко, Є.М. Самар, Б.М. Турбін, В.А. Хараберюш, Л.Д. Тараненко, Є.О. Щербина, В.М. Буценко, Л.С. Бондарєв, Г.Д. Дорофеєва.
Майже за кожним прізвищем — потужна наукова школа, учні та послідовники, наукові досягнення.
Протягом п’яти років (1981–1985 рр.) Донецький медичний інститут за рівнем навчально-методичної роботи посідав перше місце серед всіх медичних інститутів СРСР.
У 80-х рр. ХХ ст. набір на перший курс на всі факультети становив понад 1000 студентів. У цілому на всіх п’яти факультетах інституту навчалося понад 6000 студентів!!!
У 1985 р. ректором інституту стає завідувач кафедри нормальної фізіології проф. Валерій Миколайович Казаков. Провідний фахівець в галузі нейрофізіології, що створив свою наукову школу, В.М. Казаков згодом отримав звання академіка НАМН України, Заслуженого діяча науки і техніки України. Проф. В.М. Казаков керував інститутом майже 25 років: з 1985 по 2010 рік. За цей час Донецький медичний отримав статус університету (постанова Кабміну від 15.06.1994 р. № 407) та статус національного (Указ Президента України від 23.08.2007 р. № 85/2007).
На ці ж роки припадає період економічного занепаду України та скорочення фінансування університету. Проблеми з фінансуванням гальмували розвиток, унеможливлювали отримання нового обладнання для наукових досліджень та викладацьких потреб. Відсутність коштів на ремонт призводила до занепаду колись чудово оснащених приміщень. Незважаючі на такі об’єктивні труднощі, в університеті продовжувались наукові дослідження, навчались нові покоління студентів. У галузі підготовки кадрів університет продовжував тримати високу планку, студентів — випускників міжнародного факультету університету високо цінували за кордоном та в їхніх рідних країнах.
У 2002 р. з ініціативи проф. Віктора Миколайовича Хоменка — фахівця з величезним досвідом практичної фармацевтичної роботи, створюється ще один факультет університету — фармацевтичний. До того у ДНМУ не було досвіду викладання цілої низки дисциплін, що потрібні для фахової підготовки майбутніх фармацевтів. Знадобився весь організаційний досвід, наполегливість фундатора факультету проф. В.М. Хоменка, щоб забезпечити відкриття нових кафедр та курсів, необхідних для нового факультету.
О.В. Синяченко – д.м.н, професор, чл.-кор. НАМН України, Заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини ДНМУ
___
Враховуючі тенденції в освіті та відповідаючи на замовлення часу, у 2005 р. університет приєднався до Болонського процесу.
У 2010 р. до керівництва університетом знов (вже вдруге в історії ДНМУ) приступив колишній випускник завідувач кафедри онкології та радіології факультету інтернатури і післядипломної освіти, член-кореспондент НАМН України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, доктор медичних наук, проф. Юрій Васильович Думанський.
Ректор ДНМУ (2010 – 2017 рр.) Ю.В. Думанський, д.м.н., професор, чл.-кор. НАМН України, Заслужений діяч науки і техніки України завідувач кафедри онкології, променевих методів діагностики та лікування ДНМУ
___
У стислий термін були знайдені кошти спочатку для косметичного ремонту корпусів, а згодом і для капітального ремонту навчальних приміщень, які набули привабливого й сучасного вигляду (проекційні апарати, сучасні дошки фліпчарти, підключення Інтернету тощо). Щороку виділялись чималі гроші на закупівлю нових підручників. Завдяки різкому збільшенню кількості контрактних студентів міжнародного факультету університет отримав кошти для розвитку та відновлення.
На той час (2014 р., до початку агресії рф та окупації Донецька) навчання відбувалось на 79 кафедрах зусиллями 1100 викладачів. Науково-педагогічний склад включав понад 200 докторів наук, професорів і понад 600 кандидатів наук, доцентів.
Університет мав у своєму складі такі наукові підрозділи:
— Науково-дослідні інститути і клініки:
- НДІ травматології та ортопедії;
- НДІ медичних проблем сім’ї;
- університетська клініка.
— Науково-дослідні центри та лабораторії:
- Міжнародний медичний фізико-хімічний центр;
- Центральна науково-дослідна лабораторія;
- Донецький регіональний центр охорони материнства і дитинства;
- Центр дерматокосметології та естетичної медицини;
- Регіональний медичний центр «Медицина і безпека праці»;
- Центр міжнародної співпраці «Плід як пацієнт»;
- Центр клітинної і тканинної трансплантації.
В університеті видавалось 14 науково-практичних журналів, в тому числі такі відомі, як «Архів клінічної та експериментальної медицини», «Український журнал хірургії», «Травма» та інші.
Успіхи університету були б неможливі без внеску в освітній процес та наукові дослідження таких провідних фахівців, як професори: Р.Ф. Айзятулов, В.М. Астахов, Е.Ф. Барінов, С.К. Боєнко, Г.В. Бондар, В.Д Ванханен, І.Є. Верхулецький, С.В. Веселий, О.І. Герасименко, Н.Б. Губергріц, Ф.І. Гюльмамедов, А.Е. Дорофеев, Ю.В. Думанський, О.І. Дядик, С.К. Євтушенко, М.В. Єрмолаєва, Б.Б. Івнєв, Г.А. Ігнатенко, В.М. Казаков, А.М. Кардаш, В.А. Кльомін, В.Г. Климовицький, П.Г. Кондратенко, Д.О. Ластков, В.М. Лобас, Ю.Є. Лях, І.М. Матрос-Таранець, О.І. Міміношвілі, Н.В. Нагорна, К.П. Павлюченко, А.П. Педорець, Т.В. Проценко, К.Г. Селезньов, Ю.П. Серняк, О.В. Синяченко, В.М. Сокрут, О.А. Статінова, С.К. Суржан, Л.А. Сухіна, О.А. Удод, В.М. Хоменко, В.К. Чайка, В.І. Черній, І.В. Чижевський, Є.І. Юліш, С.П. Ярова і ін.
ДНМУ — кузня керівних кадрів для медичних ВНЗ України
Протягом чверті століття після завершення Другої світової війни Донецький (до 1961 р. — Сталінський) медінститут постачав зі своїх лав керівників для вищих медичних навчальних закладів країни. Це були фахівці, що вже проявили себе на керівних посадах в інституті (декани, проректори, ректори), а також випускники інституту.
Мабуть, першим прикладом стала пропозиція до тодішнього ректора інституту проф. Леоніда Михайловича Кузьменка очолити медичний інститут у Львові (у наш час — Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького). Леонід Михайлович народився на території Донеччини. Після отримання медичної освіти працював практичним лікарем, згодом, з 1934 р. — викладачем (асистентом) Сталінського державного медичного інституту. Під час Другої світової війни служив начальником хірургічного відділення евакуаційного госпіталю. У 1944–1951 рр. Л.М. Кузьменко — ректор і завідувач кафедри факультетської хірургії Сталінського державного медичного інституту. Після переїзду до Львову в 1951 р. і до кінця життя очолював кафедру госпітальної (шпитальної) хірургії Львівського державного медичного інституту, а у 1951–1964 рр. був ректором Львівського державного медичного інституту.
Л. М. Кузменко Ректор Донецького медичного інституту з 1944 по 1951 р. 3 1951 р. ректор Львівського медичного інституту
___
У вересні 1954 р. за наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР доц. кафедри факультетської хірургії Сталінського/Донецького медичного інституту Михайло Маркович Ковальов призначений ректором Чернівецького медичного інституту (нині — Буковинський державний медичний університет). Під час Другої світової М.М. Ковальов був військовим фельдшером, у 1948 р. у віці 32 роки закінчив ДМІ. М. М. Ковальов очолював Чернівецький медичний інститут з 1954 по 1963 рік.
У 1954 р. випускник Донецького медичного інституту Георгій Овксентійович Бабенко очолив Івано-Франківський медичний інститут (нині — Івано-Франківський національний медичний університет). Заслужений діяч науки України, академік Г.О. Бабенко майже чверть століття з 1954 по 1980 рік очолював Івано-Франківський медичний інститут. Георгій Овксентійович Бабенко — фундатор біохімічної школи, автор 350 наукових праць, 4 монографій; підготував 32 докторів і понад 170 кандидатів наук. Упродовж 40 років — засновник та науковий керівник проблемної лабораторії «Мікроелементи в медицині». В університеті пам’ятають Георгія Овксентійовича як ерудита, який, окрім науки, цікавився історією краю, поезією. Г.О. Бабенко залишив по собі добру пам’ять і на його рідній кафедрі, яку він очолював понад сорок років , створено меморіальний музей академіка.
У 1974 р. наказом МОЗ України на посаду ректора Полтавського медичного стоматологічного інституту призначений випускник ДМІ Віктор Олександрович Дельва. В.О. Дельва — учасник Другої світової війни, закінчив інститут після демобілізації. Після завершення навчання працював на кафедрі нервових хвороб старшим лаборантом, асистентом та доцентом. Після захисту кандидатської дисертації та отримання вченого звання доцента очолив кафедру нервових хвороб Івано-Франківського медичного інституту. Кандидатська та докторська дисертації Віктора Олександровича виконані в руслі наукового напрямку, започаткованого академіком Г. О. Бабенком — вивчення впливу мікроелементів на патологічні процеси в організмі. В.О. Дельва з 1968 р. виконував обов’язки проректора з навчально-наукової роботи Івано-Франківського медичного інституту. Віктор Олександрович Дельва на посаді ректора керував Полтавським медичним стоматологічним інститутом (нині — Полтавський державний медичний університет) з 1974 по 1987 рік.
Десять років з 1964 по 1974 рік Запорізький медичний інститут (нині — Запорізький державний медико-фармацевтичний університет) очолював випускник ДМІ, доктор медичних наук, проф. Іван Іванович Токаренко.
Володимир Кузьмич Патратій, випускник Харківського медичного інституту (1955 р.), у 1961–1975 рр. працював доцентом кафедри мікробіології ДМІ, виконував обов’язки декана санітарно-гігієнічного факультету (1971–1975 рр.). Після успішного захисту докторської дисертації В. К. Патратій був запрошений очолити Буковинський медичний університет, яким керував з 1974 по 1993 рік.
ДНМУ під час окупації та повномасштабної війни: випробування, втрати, відродження
Після окупації Донецька з боку рф та створення на окупованій частині Донеччини т.з. «ДНР» частина викладачів і студентів виїхала до підконтрольної Україні території та відновила навчання й викладання в інших медичних ВНЗ України. Частина викладачів виїхала в медичні та навчальні заклади рф. Але значна частина викладачів та студентів залишилась в Донецьку на непідконтрольній Україні території.
Це був час надзвичайного психологічного емоційного стресу для викладачів та студентів, що вимагав прийняти непросте рішення: погодитись з новими політичними та життєвими реаліями «ДНР» і залишитись у звичних комфортних побутових умовах або ж залишити звичний, усталений побутовий і психологічний комфорт та поринути у невідоме, але відчувати себе вільним і незалежним від чужої нав’язаної волі.
У цей час, у період хитань і непевності, коли для багатьох поняття «майбутнє» просто зникло, ректор університету проф. Ю.В. Думанський звернувся до викладачів і студентів ДНМУ із закликом виїхати на підконтрольну Україні територію і розпочати створення нового ДНМУ. Восени 2014 р. створюється організаційний комітет з викладачів університету, які виїхали на підконтрольну територію. Студентів та викладачів, що залишились на непідконтрольній території, запрошують приєднатися до тих, хто вже розпочав створювати новий незалежний від чужої волі ДНМУ.
Відповідно до наказу МОЗ України від 21.11.2014 р. № 876, Донецький національний медичний університет імені М.Горького з 01.12.2014 р. розпочав свою роботу (тимчасово) за новою юридичною адресою на базі Краснолиманського медичного коледжу, єдиного з навчальних приміщень університету, що залишилось на підконтрольній Україні території.
Основною базою для розміщення адміністрації університету і більшості кафедр теоретичного профілю стала Донбаська державна машинобудівна академія у Краматорську. Клінічні кафедри були організовані на базі лікувально-профілактичних закладів Краматорська, Слов’янська, Дружківки.
Дистантна форма під час тривоги Секція «Мікробіологія» «Медицина XXI сторіччя» 85 науковий медичний конгрес студентів та молодих вчених (з міжнародною участю) 11 квітня 2024 р.
___
Заняття з лікарями-інтернами та лікарями-курсантами розпочалися 5 січня 2015 р., а зі студентами — 2 лютого. Заняття проводилися на всіх шести курсах. Згодом, у 2016–2017 рр. були створені дві філії університету — у Кропивницькому, де переважно навчались іноземні студенти за контрактом, та в Маріуполі.
У перші роки після переміщення з Донецька в університеті працювали 4 члени-кореспонденти НАМН України, 4 заслужені діячі науки і техніки України, 2 заслужених лікаря України, 2 заслужені працівники охорони здоров’я України, 4 лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки.
У січні 2018 р. на альтернативних виборах ректора університету переміг Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, доктор медичних наук, проф. Петро Геннадійович Кондратенко — випускник ДНМУ. Проф. П. Г. Кондратенко відразу поставив перед колективом університету амбітну мету — у найближчі роки вивести університет в ряд провідних навчальних закладів Європи. Проте на заваді реалізації цієї амбітної мети стали проблеми з самофінансуванням (дохід від навчання іноземних студентів за контрактом скоротився), організаційні та юридичні проблеми і пандемія коронавірусу.
У зв’язку з початком активних військових дій 24 лютого 2022 р. викладання в Краматорську, Слав’янську, Дружківці та Маріуполі було перервано. Внаслідок окупації Маріуполя втрачена філія університету, його обладнання, а студенти й викладачі опинились в оточенні і змушені були проходити принизливі й небезпечні фільтраційні заклади рф, намагаючись повернутись до підконтрольної Україні території. Це вдалось не всім — частину студентів та викладачів університет втратив. Назавжди залишився в Маріуполі професор, зав. кафедрою медичної біології О.В.Федотов. Показова доля іншого викладача, який змушений був через фільтраційні установи перебратись з окупованого Маріуполя до окупованого Донецька, звідти до рф, далі до країн Балтії, Польщі, а вже звідти — до Ірландії. Після вторгнення змушений був припинити надання медичної допомоги Науково-дослідний інститут травматології та ортопедії ДНМУ, що працював з травня 2015 р. у м. Лиман.
Майя В’ячеславівна Єрмолаєва — в.о ректора ДНМУ, завідувачка кафедри внутрішньої медицини № 1, доктор медичних наук, професор
___
Рішенням МОЗ України ДНМУ був вдруге офіційно переміщений до м. Кропивницький, де знаходилась одна з філій університету. Викладачі та студенти переміщувались до Кропивницького самотужки протягом декількох місяців, частина викладачів і студентів змушена була виїхати за кордон. Нажаль, через рік значна частина викладачів, що виїхала за кордон, змушена була за різних обставин припинити свою роботу в ДНМУ.
Навчання в університеті поновилось наприкінці березня 2022 р. у дистанційному форматі. Більшість колективу співробітників, викладачів та студентів університету на виборах ректора в кінці грудня 2020 р., що відбулись ще в Краматорську, підтримала кандидатуру проф. кафедри внутрішньої медицини, доктора медичних наук Майї В’ячеславівни Єрмолаєвої. Проте пандемія коронавірусу та збіг об’єктивних і суб’єктивних причин не дозволив МОЗ України заключити з нею як з майбутнім ректором контракт. На цей час проф. М. В. Єрмолаєва керує університетом як в.о. ректора.
Історія Донецького національного медичного університету — це погляд у минуле, що формує майбутнє. Вона складається з тисяч доль: видатних професорів, талановитих лікарів, сміливих студентів, котрі в різні епохи обирали шлях служіння медицині, навіть коли цей вибір вимагав мужності, жертовності або нових починань на руїнах.
Університет пережив становлення у 1930-х, війну й відбудову, періоди стрімкого розвитку, виклики незалежної України, окупацію та вимушене роз’єднання. Але попри все, він продовжує писати свою історію — там, де є його люди, його дух, його традиції.
Сьогодні, у 95-річчя, ДНМУ — це символ стійкості й відродження. Символ науки, що не знищується уламками війни. Символ освіти, яка живе в серцях своїх випускників. І символ пам’яті та вдячності тим, хто будував університет і тим, хто сьогодні продовжує його місію.
Історія ДНМУ продовжує писатися. І найкращі її сторінки ще попереду.
